Богдан Соколовський
Події у Дніпрі 25-го вересня 2016 р., коли були вбиті двоє поліцейських, так само й інші сумні події, у яких загинули українські люди, увійдуть в нашу історію як період становлення нового правоохоронного органу – української національної поліції.
Так, ми дорого за все це платимо – життям людей. Але, якщо навіть поверхово проаналізувати досвід інших країн щодо становлення їх правоохоронних органів, то приходимо до сумного висновку: досвіду без жертв, на жаль, нема. Тому, при запровадженні нових органів державної влади, варто детально вивчити і запроваджувати світовий досвід, враховуючи національні інтереси, особливості і досвід.
У цьому контексті, пригадуються тривалі дискусії з українським лідером, нині покійним В’ячеславом Чорноволом у 1990–1991 рр. (ще існував СРСР), коли він розмірковував як треба перетворювати УРСР в незалежну українську державу. Переважна більшість його моделей враховували напрацювання багатьох попередніх поколінь.
Варто нагадати: торкаючись міліції (тоді ще навіть не виникало питання про національну поліцію), вважалося, що такий правоохоронний орган, разом з іншими, певний час (2–3 роки) має існувати у вигляді двох паралельних структур – старої міліції і нової з поступовим «перетоком» кадрів (від старого до нового органу) і набором сторонніх кадрів через «фільтр» (професіоналізм + патріотизм – антиукраїнські дії в минулому) при зменшенні до середньоєвропейського рівня їх спільної чисельності.
Тут актуально згадати, що у контексті реформування колишнього МВС завдяки зусиллям активістів І.Гавришкевича, Я.Стельмаха, В.Литвинова та ін., завдяки підтримці тодішніх Голови Львівської облради і мера Львова, було створено Муніципальну варту у Львові, на базі якої напрацьовувався національний досвід для можливого запровадження в інших регіонах.
Пізніше, в 1992-му році, вже народний депутат України В.Чорновіл кілька разів вносив пропозицію керівництву галузі і держави про доцільність вивчення досвіду Муніципальної варти і можливо його запровадження у всій нашій державі. Відповідь, на жаль, була одна: українське суспільство не готове.
Тепер, судячи з досвіду останніх року – двох, наше суспільство вже готове до запровадження нового правоохоронного органу – української національної поліції. Її творять із залученням іноземних досвіду і фінансів. Мабуть варто було би врахувати і власний український досвід, в тому числі згаданий. Більше того – згадані активісти і ті, хто мають практичні навики функціонування Муніципальної варти і врахування національних особливостей, були би готові поділитися набутим досвідом. Цей досвід, опрацьований в теперішніх реаліях, може сприяти тому, аби уникати жертв як з боку поліцейських, так і з боку простих громадян.
Слава Україні!
