Гай-Нижник Павло Павлович (Pavlo Hai-Nyzhnyk) – історик, поет, громадсько-політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націонал-консерватизму, доктор історичних наук (2008), академік Української академії наук (2010), академік Академії політичних наук (2018), завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (від 2014 р.).
Народився 28 травня 1971 р. в м. Дунаївці Хмельницької області у сім’ї творчої інтелігенції. Був активним учасником самостійницького руху в період перебудови в СРСР. Засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу», яка діяла у 1986–1989 рр. у містах Дунаївці та Кам’янець-Подільський. У 1988 р. вперше на теренах радянського Поділля здійняв національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В. Лєніна синьо-жовтий стяг). 1989 р. був учасником Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка у Києві.
Переможець Кубка Хмельницької області з боротьби «самбо» на приз Героя Радянського Союзу Ф. Є. Гончарука (1985). Здобув «Золотий значок ГТО СРСР» (1985), ІІ юнацький спортивний розряд з легкої атлетики (1985) й з боротьби «самбо» (1986) та І спортивний розряд з футболу (1988).
Нагороджений: премією Федерації профспілок України (1999), листом подяки Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради (2004), листом подяки кандидата в Президенти України В. Ющенка (2004), Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ст. (2006), Почесною грамотою Міністерства освіти та науки України (2007), Грамотою Дунаєвецької районної державної адміністрації та Дунаєвецької районної ради Хмельницької обл. (2008), дипломом лауреата редакції періодичних видань Національного банку України за версією журналу «Вісник Національного банку України» в номінації «Топ-20 докторів наук» (2012), дипломом лауреата Міжнародної літературної премії ім. І. Кошелівця за 2013 р. (2014), Грамотою Івано-Франківської обласної ради та Ювілейною відзнакою «100 років Західно-Української Народної Республіки» (2018).
Закінчив Дунаєвецьку середню школу №4 зі срібною медаллю (1988). Був курсантом Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв’язку імені генерала армії О. О. Єпішева (1989–1991). Закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту ім. В. П. Затонського (1995), аспірантуру Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (1998), докторантуру історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008).
Працював: провідним археографом відділу пам’яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (1999), провідним науковий співробітник відділу економічної реформи та удосконалення управління фінансовою системою Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України (2001–2003), завідувачем науково-інформаційного відділу Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (2002–2003), науковим співробітником Інституту трансформації суспільства (2003), старшим викладачем кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету та кафедри гуманітарних наук Інституту ділового адміністрування (2003–2004), доцентом кафедри історії та теорії держави і права Національної академії державної податкової служби України (2004–2005), докторантом історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. (2005–2008), старшим науковим співробітником відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України (2007–2012), був головою міжвідомчої Експертної ради з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі при Громадській раді при МЗС України (2013), голова історичної секції Міждержавного проекту «Україна–Польща» (2016), член «Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин» (2016), член експертно-перевірної комісії ЦДКФФА України ім. Г. C. Пшеничного (2017). Член редколегій: наукового щорічника «Україна дипломатична»; наукового часопису «Пам’ять століть»; наукового збірника «Становлення та розвиток української державності», часопису «Музеї України», наукового часопису «Українознавство». Від 2013 р. – старший науковий співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії, завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (від 2014 р.).
У вересні–грудні 2004 р. – учасник Помаранчевої революції в Києві. У червні 2012 р. був включений у «Список–300» – авторитетних і найвідоміших українців (представників інтелігенції, науки, освіти, мистецтва, політики і громадських діячів), що створили «Всеукраїнський Комітет на захист української мови». Учасник ЄвроМайдану та Революції Гідності (2013–2014) у Києві. Під час Революції Гідності – член політради революційної організації «Правий сектор». Засновник і провідник націонал-консервативного руху «Булава».
Автор та співавтор 35 наукових монографій, зокрема таких як: «Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918 р.). Довідник» (2004), «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П. Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.)» (2004), «Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР (1917–1930 рр.)» (2006), «Український Державний банк: історія становлення. Документи і матеріали (1917–1918 рр.)» (2007), «Нариси історії державної служби в Україні» (2008, у співавт.), «Банківська система України: виміри глобальної фінансової кризи» (2009, у співавт.), «Історія державної служби в Україні» (у 5 т., 2009, у співавт.), «УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917–1920 рр.)» (2010), «Економічна безпека банківської системи в контексті нового курсу реформ в Україні 2010–2015 років» (2010, у співавт.), «Держава, влада та громадянське суспільство у документах політичних партій України (кінець 1980-х – перша половина 2011 рр.)» (2011, співукл.), «Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник» (2012, у співавт.), «Україна за двадцять років» (2013, у співавт.), «УНР у період Директорії: пошук моделі державного устрою (кінець 1918–1919 рр.)» (2013), «Політичні партії України у парламентській виборчій кампанії 2012 р.» (2013, у співавт.), «Час на зміни (політична публіцистика та інтерв’ю за 2010–2013 рр.)» (2013), «Українознавство: концептуальні та теоретико-методологічні основи розвитку» (2015, у співавт.), «Догматика віри в Кафолічній Церкві й запровадження християнства у Давній Русі (кінець ІХ – середина ХІ ст.). Нарис історико-герменевтичної інтерпретації» (2015, у співавт.), «Російська окупація і деокупація України: історія, сучасні загрози та виклики сьогодення» (2016, у співавт.), «Українська дипломатія й міжнародна фінансова політика урядів Центральної Ради, Української Держави (Гетьманату) та Директорії УНР (1917–1922 рр.)» (2016), «Агресія Росії проти України: історичні передумови та сучасні виклики» (2016, у співавт.), «Росія проти України (1990–2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення» (2017), «Основні засади Стратегії деокупації та реінтеґрації Криму в контексті національної безпеки України: штрихи до проблеми й напрямки розв’язання» (2017), «Basic Principles of the Strategy for De-Occupation and Reintegration of Crimea in the Context of National Security of Ukraine: Aspects of the Problem and Solution Areas» (2017), «Російська агресія проти України: правда і вигадки, причини і наслідки» (2018, у співавт.), «Aggression of the Russian Federation against Ukraine: ethnonational dimension and civilizational confrontation» (2018, у співавт.), «ЗУНР – ЗО УНР: становлення органів влади і державного управління (1918–1919 рр.)» (2018), «Україна ХХ ст.: суспільно-політичні моделі національної держави (державницька ідеологія та програмні засади провідних українських політичних партій і громадсько-політичних об’єднань)» (2018, у співавт.), «Велика війна 1914–1918: витоки, характер, наслідки» (2018, у співавт.), «Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність» (2019) та інших.
Перу автора належать книги поетичної лірики: «Згадуй мене» (2006), «Смак свободи» (2009), «Плинність» (2015), «Відчуття» (2019). Є співавтором поетичних збірок «Вілаґ почуттів» (2012), «Воїнам Світла» (2015) та мистецької антології «Пером і пензлем, і душею» (2018). Поезії друкувалися також у часописах «Подолянин» (Кам’янець-Подільський), «Батьківщина» (Торонто, Канада), «Дніпро» (Київ), «Соборність» (Ізраїль); на слова віршів П.Гай-Нижника складаються популярні пісні (зокрема: «Якби ти знала мила моя» та «Мамине кохання»), а також твори для хорового співу (як, наприклад, «Скажи-но, гай» (слова П. Гай-Нижника, музика С. Заверухи) – хорова композиція, що брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 р.).
Автор понад 650 наукових досліджень, опублікованих в наукових фахових виданнях України, США, Канади, Німеччини, Росії, Білорусі, Угорщини, Сербії, Румунії, Мозамбіку та інших країн.
Одружений, виховує двох доньок Дзвениславу (2005 р.н.) та Яснославу (2009 р.н.).
