Богдан Соколовський
На фоні гарячих новин з РФ про можливий розрив/нерозрив дипвідносин, з Криму і з Донбасу про військові дії, про е-декларування тощо, ЗМІ здебільшого пропустили те, що при поставках транзитного газу в українську ГТС останнім часом російська сторона зменшила тиск газу більше, як на 10%.
Колись, у 2008–2009-му роках висококваліфіковані газовики твердили, що така ситуація є дуже небажаною і навіть небезпечною для української ГТС і нашої держави загалом. Зокрема твердили, що про неприпустимість такої ситуації має бути чітко виписано в транзитному контракті. А факт такого зменшення тиску газу на вході є підставою для твердження про серйозне відхилення від транзитного контракту з усіма наслідками, включаючи звернення в суд і його розрив. Малоймовірно, аби з тих пір щось радикально змінилося. Але факт має місце, а ніяких дій в бік РФ нема. Чому? Виникає питання: чи в минулі роки хтось свідомо дезінформував главу держави, чи це має місце тепер?
Цими днями основна увага приділена аналізу питання розриву/нерозриву дипломатичних відносин між Україною і РФ і не звертається уваги на інші стосунки. У цьому зв’язку варто зауважити, що будуть розірвані, чи ні, дипломатичні стосунки між Україною і РФ (так само, як культурні, економічні, наукові відносини тощо) – питання дискусійне. У нас є противники і є прихильники цього. Ясно одне, будь-яке українсько-російське співробітництво обмежене або й відсутнє взагалі, а дипломатичні відносини не можуть бути предметом публічного обговорення. Тепер українсько – російські дипломатичні відносини, де-факто, обмежені та неефективні. Важко назвати ефективними і консульські відносини, особливо – беручи до уваги приклади того, як допускають наших консульських працівників до українців у російських тюрмах. На такому фоні, у нас чомусь багато-хто плутає дипломатичні та консульські відносини. У цьому контексті варто наголосити, що розірвання одних не означає обов’язкового розривання інших, а обслуговування українських громадян – це виключно консульська справа, а не справа посольства. Це, зокрема, однозначно у 2008-му засвідчила Грузія, розірвавши дипломатичні відносини з Росією не розриваючи консульських відносин. Крім цього, в період з 2008 року дотепер Грузія показала, що здійснення двосторонніх дипломатичних відносин через третю сторону може бути ефективнішим, ніж прямі двосторонні дипвідносини в часі окупації частини держави.
Але, поза тим, склалася ситуація, яку нам варто використати для забезпечення стратегічних і тактичних національних інтересів – зробити конкретну справу. Мова йде про газову сферу. Адже, розглядаючи весь комплекс українсько – російських теперішніх відносин, включаючи дипломатичні, не можна не звертати уваги на порушення, які можуть становити небезпеку для нашої держави чи її складових. А вищезгадане зменшення тиску на вході в українську ГТС є таким порушенням. Отже, зменшення тиску є підставою для перегляду умов транзиту російського газу в Європу через територію України – особливо у період обмежень у відносинах в інших сферах.
Від самого початку дотепер західні покупці газу (газотрейдери) отримують газ від РФ на західному кордоні України. Там розміщені газо-вимірювальні станції (ГВС), які забезпечують облік. Щодо обліку російського газу, який подається в Україну на східному нашому кордоні, то ми отримуємо, як правило, всі дані з російського боку. Сертифіковані ГВС знаходяться на російській території. Там є українські спостерігачі, які, як правило, там проживають вже десятки років, тобто – де-факто, вже є ближчими до російської державності, ніж до української. Західні компанії уклали контракти з російською стороною. А вона – з українською. За контрактом з російською стороною, ми маємо гарантувати транзит нашою територією. Очевидно, що мова йде про гарантування за мирних відносин між Україною і РФ. А тепер, коли фактично між нашими державами точиться війна і цілком серйозні «дяді» заговорили про розрив дипвідносин, гарантії транзиту є формальними.
Отже, західні покупці російського газу мають бути зацікавлені у тому, аби українська сторона офіційно гарантувала транзит російського газу в Європу. Тобто, західні покупці насправді тепер мають бути зацікавлені у тому, щоб переглянути контракти на транзит російського газу через територію України: відмовитися від російських контрактів у частині транзиту газу через Україну і укласти контракти на транзит газу через територію нашої держави з українською стороною. Очевидно, що цим компаніям ми маємо запропонувати свої умови транзиту, які б повністю відповідали національним інтересам і європейській практиці, включаючи тарифи і гарантії транзиту. Тобто, йдеться про переміщення передачі російського газу європейцям із західного кордону України на східний. Очевидно, що для цього необхідно забезпечити його облік. А це означає, що умовою перегляду транзитних контрактів є наявність сертифікованих ГВС на східному кордоні України, на українській території.
Колись, зокрема у 2009-му році, Європейська Комісія була готова виділити Україні кошти для обладнання ГВС на сході. Здається, мова йшла про пів-мільярда доларів США на 6 ГВС для обліку російського газу, що подається в Україну. Очевидно, що тепер ця цифра може зменшитися – насамперед після оптимізації кількості пунктів входу газу, з огляду на його реальні обсяги. Словом, є предмет для результативних переговорів з російською стороною і цим варто скористатися.
Слава Україні!
17 серпня 2016
