Богдан Соколовський
12 вересня 2016, Прем’єр-міністр України В.Гройсман, на засіданні уряду, серед іншого, заявив про те, що через 5 років Україна має стати повністю енергетично незалежною державою. Дослівно пресою наводяться такі його слова: «Оживають державні підприємства нафтогазової сфери і будуть добувати український газ. Завдання – за п’ять років наростити на 7 мільярдів кубів, що є абсолютно реальним, власний видобуток. Через п’ять років ми маємо стати повністю енергонезалежною державою»….., «Прем’єр наголосив, що Україна може зменшити споживання за рахунок енергоефективності. У балансі ми зможемо відмовитись від імпортованого газу, більше того, стати енергонезалежною державою».
Ця заява дещо не співпадає із подібною заявою приблизно річної давності попереднього Прем’єр-міністра України А.Яценюка. Тоді він дослівно сказав таке: «Я розумів, що підняття тарифів – це найбільш непопулярна політична річ. Я так само розумію, що іншого шляху, ніж приведення тарифів до ринкової цифри, немає. Яку мету ми маємо? Мета така – через 10 років Україна повинна стати повністю енергетично незалежною країною. Це завдання. І ми до цього завдання рухаємося, у тому числі через ринкові тарифи».
У контексті згаданих заяв, доцільно нагадати, що енергетична незалежність України здебільшого визначається незалежністю таких наших енергетичних галузей:
- – ядерна енергетика;
- – теплова енергетика (ТЕС і ТЕЦ);
- – газова галузь;
- – нафтова і нафто-переробна галузь.
Принагідно варто зауважити, що за останній рік майже нічого публічно не робилося Українською Державою для досягнення нашої енергетичної незалежності. Хіба, що ці роботи були утаємничені. Однак, навіть в такому разі, все рівно малозрозуміло чому за рік оцінка змінилася від 10 до 5 років.
Стан справ у сферах ядерної і теплової енергетики був описаний багато разів. Там попередній Кабмін України і теперішній зробили дуже мало або нічого для просування до енергетичної незалежності. Більше того, тепер мова йде про продовження терміну експлуатації (продовження терміну, а не завершення експлуатації!) російських ядерних блоків на українських АЕС. Тобто, йде мова про залежність української ядерної енергетики від РФ – принаймні технологічну, навіть якщо вдасться замістити ядерне пальне на пальне неросійського походження. З іншого боку, при умові цілеспрямованої роботи і відповідного фінансування, за 4–5 років можна забезпечити технічні умови для їх повної незалежності або розумної диверсифікації в цих галузях у рамках українських національних інтересів і можливостей.
У газовій галузі в останні роки дійсно спостерігається тенденція до зменшення обсягів споживання газу. Заради справедливості, хотілося б наголосити, так відбувається за рахунок того, що населення переходить із газу на інші види пального, а промислові споживачі скорочують споживання здебільшого за рахунок скорочення діяльності самої економіки. Хочеться вірити, що найближчими роками буде збільшуватися обсяг видобутку власного газу – зокрема, за рахунок обіцяного збільшення обсягів фінансування геологічних розробок нових родовищ. Так само хочеться вірити, що українська держава почне виділяти з бюджету оптимальні обсяги коштів на розробку і запровадження енергоощадних технологій – принаймні в рамках субсидій. У кожному разі, за рахунок згаданих умов, 5 років цілком реальний термін, аби вийти на самозабезпечення газом, тобто – на незалежність галузі від імпорту.
Дещо складнішою є ситуація у нафтовій і нафтопереробній галузі. В той час, як у нашій державі є технічні можливості імпортувати сиру нафту з різних міжнародних ринків без прив’язки до однієї країни, має місце значна залежність українського внутрішнього ринку від імпорту нафтопродуктів. Більше того, нафтопродукти імпортуються на український ринок здебільшого із НПЗ, які переробляють значні обсяги російської нафти, або є власністю РФ. Фактично наша держава не має прийнятного впливу на внутрішній ринок нафтопродуктів. Ця залежність може бути вирішена за рахунок створення в Україні сучасного нафтохімічного комплексу з диверсифікованим доступом на кілька міжнародних ринків нафти. На це треба 4–5 років.
Отже, як заявив Прем’єр-міністр України В.Гройсман, 5 років цілком достатньо, щоб забезпечити повну енергетичну незалежність нашої держави, за умови, якщо вже тепер почати цілеспрямовано працювати і фінансувати відповідні галузі. Якщо ж ні, то і згадана заява А.Яценюка про 10 років до енергонезалежності України буде міфом.
Слава Україні!
