Друга Всеукраїнська монархічна конференція, яка відбулась 1 червня 2013 року в Києві (Будинок Кіно), незважаючи на різновекторність позицій, представлених не менш яскравими та навіть екзотичними учасниками та гостями, пройшла на диво злагоджено та безперебійно. Тривалість виступів, – єдине, що потрібно було врегульовувати голові й ініціатору заходу Едуарду Юрченко, філософу-традиціоналісту, викладачу Національного транспортного університету й одному з головних активістів Українського Традиціоналістичного Клубу.
А узгоджувати, на перший погляд, було що, з огляду на те, що виступів, присвячених тематиці монархії й традиціоналізму було всього 5-6: доповіді членів УТК (Андрій Волошин, Олена Семеняка, Едуард Юрченко), істориків за фахом Олега Однороженка, що виступив з розгорнутою лекцією на тему традиційного суспільного устрою на українських теренах, зокрема ролі Князя та козацької еліти, Павла Гай-Нижника, який сфокусувався саме на можливостях сучасного втілення монархічної ідеї на правах керівника консервативного політичного проекту «Булава», а також доповіді на тему політичної еліти та родинних цінностей Леоніда Чупрія.
Тобто фактично філософську, філософсько-історичну та суспільно-політичну рефлексію над феноменом монархії як такої було запропоновано тільки діячами УТК, О.Однороженком та П.Гай-Нижником, тоді як решта доповідачів зосередились або на політичній критиці сучасного суспільства з традиціоналістичних позицій, або на конкретних аспектах традиційного суспільства в перспективі сьогодення. Утім, подібну тематичну широту варто вважати безумовним позитивом проведеної 
конференції, що тільки увиразнила негласну солідарність її учасників, жоден з яких не поставив під сумнів монархічний ідеал, під приводом якого було влаштовано це зібрання.
Окремої подяки заслуговує внесок відомого політичного аналітика та блогера Олени Білозерської, що регулярно надає інформаційну підтримку політичним справам українських націоналістів і написала власний репортаж про перебіг ІІ Всеукраїнської монархічної конференції, який містить стислий виклад основних тез доповідачів в хронологічному порядку їхніх виступів, а також авторську позицію пані Олени (автори сайту лишають право на свою оцінку змісту доповідей та заходу в цілому). Зі змістом її репортажу можна ознайомитись за цим посиланням http://edward-trad.livejournal.com/192059.html. У
свою чергу, спробуємо доповнити його, надалі уникаючи повторів та загальних фраз і зосередившись насамперед на доповідях членів УТК.
Голова УТК, магістр політології, письменник, політичний активіст Андрій Волошин, продовживши своє привітальне слово доповіддю на тему «Монархізм як стиль», зробив коротку ретроспективу вивчення монархічної проблематики в рамках цієї метаполітичної організації, що провела вже декілька засідань, присвячених темі монархії та монархізму: «Шляхи відновлення української монархії», «МАТ сучасному суспільству!» (Монархізм-Археофутуризм-Традиціоналізм), «Синтез поетики та політики в світогляді Шарля Морраса та ідеології «Аксьйон Франсез»» за участі українського дослідника творчості Ш. Морраса Івана Гомзи (саме Ш. Моррас та «Аксьйон Франсез» не тільки заклали ідеологічні підвалини монархізму як сучасної політичної течії, а й задали високі стандарти монархізму як стилю з притаманною йому естетикою аристократизму та дендизму, що перекочувала в стилістичний канон течії археофутуризму), не кажучи про щорічні творчі вечори пам’яті короля Людовіка XVI та визначальну для концепції УТК критику антинаціональної Французької революції, яка поклала край традиційному устрою Європи й катастрофічні наслідки якої ми пожинаємо сьогодні.
Відзначивши розвиток монархістських студій та їх вихід на систематичний рівень разом із започаткуванням традиції проведення Всеукраїнської монархічної конференції (минулого року цей захід відвідали православний традиціоналіст з Уельсу Джон Хауелз й французький католик-монархіст Франк Абед), потенціал якої мали змогу оцінити вже учасники Всеукраїнського конгресу монархістів, що відбувся восени 2011 р. у Кам’янці-Подільському, А.Волошин підкреслив свою віру в монархічне майбутнє України – «Великої, Імперської та Феодальної».
Доповідь активістки УТК й аспірантки кафедри філософії та релігієзнавства НАУКМа Олени Семеняки, яка досліджує консервативну революцію, зокрема творчість її провідного ідеолога Ернста Юнґера, мала назву «Метафізичні підстави відновлення монархії як традиційної форми правління Європи (український контекст)». У своїй тривалій доповіді О.Семеняка нагадала про важливість філософсько-історичного аналізу, який, по-перше, пояснює торжество егалітарних соціалістичних настроїв об’єктивною історичною динамікою, в європейському контексті відомої вже Гесіоду, автору концепції деградації історії від золотого віку до залізного, якою максимум скористалися на свою користь провідники Французької революції та її більшовистської наступниці; по-друге, нагадала, що обом передувала масштабна ідеологічна діяльність французьких просвітників та філософів-марксистів («Ідея стає матеріальною силою, коли вона оволодіває масами»), зокрема в напрямку утвердження протилежної традиціоналістській концепції історії картині прогресизму, внаслідок чого монархістам не варто недооцінювати вагомість таких заходів та ідеологічної роботи з контріндоктринації зазомбованого ліваками європейського суспільства.
Продовжила свій виступ О. Семеняка викладом знаменитої концепції трьох клубів (традиціоналістського, ліберального та радикального, що борються за голоси мовчазної більшості) російського ісламського філософа Гейдара Джемаля, зручної з точки зору прогнозування подальшої активності традиціоналістичного фронту, незважаючи на ліві анти-ієрархічні симпатії її автора, що випливають з теології звільнення революційного ісламу. Не погодившись з віднесенням консервативної революції до крайнього правого крила ліберального клубу, що таким чином намагався вберегти себе від зникнення з історичної арени (консерватори, за Г. Джемалем, прагнуть до суто іманентних благ і в цьому сенсі імітують відкритих до трансцендентного начала традиціоналістів, представлених спадковими аристократіями, так само як революційні ліві імітують справжніх революціонерів – членів радикальних релігійних рухів, які становлять радикальний клуб), О.Семеняка зауважила, що консервативна революція, як в метафізичному, так і політичному плані якраз є прикладом досконалого синтезу традиційних та радикальних сил проти паразитарного ліберального клубу та його суто поцейбічного консервативного тилу, що захищає Систему. Фактично до такої ж думки дійшов сам Г. Джемаль на конференції «Проти постмодерного світу», яка пройшла в Москві восени 2011 року і яку також відвідали активісти УТК. В рамках цієї конференції мислитель скоригував свою початкову схему, спрогнозувавши поступове зникнення ліберального клубу внаслідок об’єднання традиціоналістів з радикалами проти спільного ворога. Символом такого об’єднання для Г. Джемаля виступає герой Селянської війни доби Реформації Флоріан Гайєр – дворянин, який очолив низові соціальні протести і якого цінували як ліві (Карл Маркс писав про нього в праці «Селянська війна в Німеччині»), так і праві (іменем Ф. Гайєра було названо 8 Кавалерійську Дивізію СС, а також сучасний інтелектуальний клуб, очолюваний Г.Джемалем).
У цьому контексті О. Семеняка звернула увагу на те, що українцям особливо пощастило зі своїми історичними традиціями з огляду на те, що союз традиційних та радикальних сил завжди був природним для українського суспільства, що особливо добре видно на прикладі козацтва – аристократичної воїнської верстви, яка, з одного боку, весь час отримувала підтримку з боку Церкви, а з іншого, сама піднімалася на захист нижчих соціальних верств (селян) та Церкви, виконуючи як міліарну, так і культуроохоронну функцію. Таким чином, джемалівська протилежність «релігії пророків», яка звертається до кшатріїв (воїнів), покликаних очолити повстання пригноблених мас, та «релігії жерців», які приховують істину звільнення від нижчих верств, вступаючи в альянс з вайш’я (торговцями), також не діє у випадку українського духовенства, що завжди виступало на боці радикалів.
Завершила свою доповідь О. Семеняка думкою про те, що міфопоетичні тексти не тільки дають нам точку відліку, розкриваючи істинні метафізичні причини історичного занепаду, відповідальність за який поспішно приписали собі ліві борці за «світле майбутнє», а й вказують напрямок, у якому мають рухатись всі традиціоналісти – йдеться про есхатологію останньої битви з силами залізного віку (Калі-юги), після якої настане новий світ й реальним суспільно-політичним втіленням якої постає консервативна революція в ім’я Традиції.
Цікаво, що висновки О.Семеняки знайшли підтвердження як з боку істориків-традиціоналістів, так і представників українського духовенства. Так, доктор історичних наук та ідеологічний референт «Соціал-національної асамблеї» Олег Однороженко підкреслив природність альянсу традиційних та радикальних сил в українській історії, на відміну від постійних конфліктів між світською й сакральною владою в Європі. Детально висвітливши у півгодинній лекції почесний статус військової еліти, яка платила данину кров’ю, та колосальний рівень її обов’язків, а також найважчу службу політичного правління, відведеної Князю, який відповідав за весь народ на історичній сцені перед обличчям світової спільноти, О.Однороженко розвінчав поширений стереотип про те, що козацькі повстання епохи Хмельниччини мали буржуазний характер: навпаки, це було зіткнення двох консервативних сил – козацької аристократії з польською шляхтою, яка все більше перетворювалася на суто фінансову панівну верству.
Крім того, О. Однороженко ще раз нагадав про спотворену репрезентацію ідеї монархізму в усіх сучасних підручниках й навчальних курсах, що обслуговують ідеологічні потреби ліволіберального табору, внаслідок чого монархія сприймається суто крізь призму «економічного феодалізму», а тому, за влучним порівнянням Павла Гай-Нижника, асоціюється з тотально антитрадиційними «гопниками з великої дороги», які нині займають чільні посади в нашій державі.
Так само священик Катакомбної церкви отець Савва, духовний наставник чинних громад Українського козацтва, одразу приєднався до радикально-традиціоналістичного табору, як в метафізичній, так і соціально-політичній перспективі. Отець наголосив на безкомпромісності справжніх аристократів духу в історії України, які ніколи не схилялися ні перед внутрішніми, ні перед зовнішніми ворогами й нерідко платили головою за свої переконання й відданість рідній землі. Українське козацтво, зауважив він, завжди славилося своїм героїчним аскетизмом та відповідною ієрархією цінностей: для козака на першому місці завжди був Бог, далі – патріотизм і вже на третьому – сім’я та жінка. Таким чином, отець Савва також заперечив орієнтацію на суто земні блага, властиву консерваторам за Г. Джемалем: справжні українські консерватори завжди спиралися на трансцендентні героїчні цінності і легко відмовлялися заради них від спокійного та комфортного існування.
Соціальним проявом метафізичного радикалізму отця Савви є відмова молитися за наявну політичну владу під час богослужіння, чим, за його зізнанням, грішать усі без винятку клерикальні кола в сучасній Україні. Також отець зазначив, що метафізика метафізикою, а Україна представлена насамперед родючою землею та ідеальними геополітичними координатами, внаслідок чого необхідно всіма силами опиратися зняттю мораторію на продаж земель та зростанню іноземних інвестицій в розвиток українського сільського господарства, а також переселенню в наш край представників інших національностей, які б хотіли скористатись українськими природними багатствами.
Соціальні настанови отця Савви охоче підтримав Олександр Лалак, який навмисно підняв максимально неполіткоректні теми і навіть закликав брати приклад з методів політичної боротьби, описаних в «Майн Кампф» Адольфа Гітлера. Втім, те мінімальне дійство, яке він слушно запропонував українським традиціоналістам – це створення спільного інформаційного простору, який унеможливить маргіналізацію нашого соціального протесту.
Завершив офіційну частину ІІ Всеукраїнської монархічної конференції Едуард Юрченко з доповіддю на тему «Українська монархія як археофутуристичний проект». У своєму виступі Е. Юрченко розкритикував сучасне примітивне уявлення про монархію, обумовлене насадженням лінійно-прогресистської концепції історії, справедливо зауваживши про те, що вже Аристотелем було доведено недієвість демократії в населених пунктах з чисельністю мешканців більше 5 тис. Провал Євросоюзу і грандіозні політичні помилки Президента США Барака Обами, наголосив Е. Юрченко, є кращим свідченням агонії демократичної форми правління, яка не може існувати в принципі у нинішніх умовах й на зміну якій приходить археофутуристичний проект, запропонований французьким філософом Гійомом Фаєм. Згідно з теорією археофутуризму високі технології не є синонімом лівого егалітарного курсу, а отже можуть співіснувати з архаїчними природними цінностями, які знову виносяться на порядок денний європейськими новими правими разом із соціально-політичним проектом Європейської Імперії, побудованої на традиціоналістичних засадах. Відеозапис доповіді Едуарда Юрченка можна переглянути тут http://rozum.info/news/2013-06-04-307
Підсумком конференції стало проголошення Павлом Гай-Нижником створення Ліги консерваторів-монархістів, представником від УТК в складі якої було обрано Едуарда Юрченка.
Крім того, було започатковано Координаційний комітет партій та організацій Правого Руху, до якого вже у день проведення конференції увійшли представники від: УНА-УНСО (П.Гай-Нижник), СНА (І. Криворучко), “Булави” (Л. Чупрій / О. Маслак), УТК (Е. Юрченко), ВФПУ (О. Лалак).
Український Традиціоналістичний Клуб
