Олена Білозерська
Вчора, 1 червня, у Київському будинку кіно пройшла Всеукраїнська монархічна конференція. Це вже третій (з 2011 року) подібний захід. У невеликому, на 50 місць, залі зібралися представники консервативних і правих організацій, щоб обговорити незвичну, як на сьогоднішній день, проблему встановлення в Україні монархічної форми правління.
Вийшла я звідти зі змішаними відчуттями і довго не могла щось путнє написати. Зараз спробую пояснити, чому.
По-перше, більшість присутніх я добре знаю. Це активісти правих організацій, більш або менш радикальних. Їх об’єднує те, що всі вони виступають за традиційні цінності, і їх дратує “засилля лібералізму” (ви зрозуміли, про що я), насаджуване з Європи. Вочевидь, більшість із них дійшли думки, що порятунком від цього є монархія. Хто саме має стати монархом – поки що не обговорюється, бо поки немає потужного руху, вирішувати це просто несерйозно.
По-друге, на конференції виступали науковці і громадські діячі, яких було цікаво слухати. Багато з чим я подумки погоджувалась, щось викликало заперечення – але безумовно, це були розумні думки, які мають право на існування і обговорення.
Але, крім них, виступали люди, які мають особливий дар маргіналізувати будь-який захід, на якому з’являються і відкривають рота. Покійний Руслан Петрович Зайченко, один з лідерів УНА-УНСО, Царство йому небесне, називав таких “божевільними”.
Для зручності я поділяю “божевільних” на “містиків” і “змовників”. Перші найчастіше знаходять у якій-небудь Бхагавад-Гіті чи на табличках Ашурбаніпала таємні сигнали, що українська нація є найдревнішою в світі і тому (чомусь) найкращою. Або ще якісь таємні знаки й сигнали. Другі є прибічниками теорії вселенської таємної змови проти України і всього світу – як правило, це змова масонів або сіоністів.
Я теж за традиційні цінності, і лібералізація в її європейському розумінні мене трохи лякає (як на мене, свободи слова і зібрань і відсутності політичних репресій цілком достатньо). Я не є монархістом, але з інтересом і повагою спостерігаю за цією ідеєю. Але агресивно не люблю маргіналів, “божевільних”, ряджених…
Ось, приміром, сидить молодий чоловік, зовні схожий на скінхеда. Припустимо, вчора він когось побив – побив цілком незаслужено, і взагалі я проти насильства там, де можна обійтися без нього. Так ось, цей хлопець мені миліший, ніж оті кляті маргінали. Бо він не жалюгідний. І йому дуже часто можна пояснити, коли він не правий. А цим же нічого не поясниш. Слухаєш їх – і соромно тобі, ніби це ти оту маячню несеш 🙂
Але час вже розповідати про саму конференцію.
Почали з державного гімну, виконаного… на волинці.
Після кількох привітальних слів, доктор історичних наук, голова політичного проекту “Булава” Павло Гай-Нижник закликав створити координаційний центр, куди увійдуть люди з різних організацій. Мовляв, нормальної влади нема і держави скоро не буде, і метою має бути зруйнувати псевдодемократію і побудувати новий лад, і що година ікс не за горами.
Голова Українського традиціоналістичного клубу Андрій Волошин виголосив доповідь під назвою “Монархізм як стиль”, у якій йшлося, зокрема, про те, що монархізм знаходиться у правій частині політичного спектру і збережеться в археофутуристичному стилі.
Доповідь кандидата історичних наук Леоніда Чупрія називалась “Родинні цінності як фундамент відродження традиційного українського суспільства”. Зокрема, він розповідав про політичні еліти. Казав, що Україна має потенціал, щоб виробити політиків-аскетів, професійних, відповідальних, моральних і релігійних. Тих, що дозволяють одностатеві шлюби, не можна такими вважати.
У Франції повія є офіційною професією, жінці, що встала на облік у центр зайнятості, можуть запропонувати стати повією. У США переслідують священиків, які засуджують геїв. “Якщо звільнять з роботи тебе і голубого, голубий скаже, що це дискримінація, і його поновлять, а тебе не поновлять. Це не політкоректність, це потурання гріху”.
Аспірантка НАУКМА Олена Семеняка прочитала довгу наукову лекцію на тему “Метафізичні підстави відновлення монархії як традиційної форми правління Європи (український контекст)”.
Доктор історичних наук, ідеологічний референт Соціал-Національної Асамблеї Олег Однороженко казав про те, що все, що відірвано від традиції, не має перспектив. Чи не тому існують взаєморозуміння і приязні стосунки між радикальними і традиціоналістськими структурами. Це єднання всього здорового заради поєднання нав’язаного зовні ліберального світогляду.
Нав’язування поглядів про монархію як про темне середньовіччя, казав він, відбувалося в інтересах спершу буржуазії, потім соціалістів-комуністів. І ті, й інші сприймають світ суто з економічних позицій. Ліберали і ліві терпимо ставляться один до одного, тоді як і ультраправі і традиціоналісти є їхніми ворогами.
В середньовічному світі до приходу буржуазії, розповідав Однороженко, не було ніяких станових катаклізмів – крім Жакерії і повстання Мухи, але й вони не мали соціального підгрунтя, а були викликані ненормальною ситуацією, на кшталт війни.
Роль монарха для середньовічного суспільства – це, передусім, воїн, лідер касти кшатріїв, рицарства, шляхти. Військовий лідер і був лідером нації. Це не президент, у якого трошечки більше повноважень, в тому числі чинити якусь сваволю.
Правитель ніс на собі місію, а не виконував суто технічні функції. Це місія “нести хрест за всю землю Руську”. Його негативна поведінка накладала відбиток на всю країну.
Це була догма і моральна максима, хоча їй, звісно, відповідали не всі правителі. Якщо правитель переступав моральний кодекс, його могли легко скинути, незважаючи на його сакральну функцію. Князь Давид, який осліпив князя Василька, і його нащадки втратили право на Київський престол.
Князь не міг не брати участь у битві. Навіть літні володарі часто гинули у битвах, знаходячись у перших рядах.
У народі відбувалася сакралізація князів та їхніх династій. Наприклад, роду князів Острозьких.
Роль аристократії, військової еліти – це не були якісь нуворіши, олігархи. Нажива, прибуток не були пріоритетами у шкалі їхніх цінностей. Лицарі мали бути щедрими, у їхній моральний обов’язок входило піклуватися про своїх підданих. Вони дуже часто були в боргах, і зовсім не обов’язково через розгульний спосіб життя, який засуджувався.
Селяни і міщани мали менше прав, ніж шляхта, але й обов’язків менше. Людина могла вибрати собі рід занять: бути селянином і платити податки, або стати воїном, який платив податок кров’ю, але більше нічого не платив.
Основними цінностями еліти були вірність монарху, захист своєї землі і здобуття слави. Така шляхта не могла бути ворогом селянам, тому і не було повстань.
Буржуазія ж спробувала закрити ці ліфти – можливість для людини потрапити з однієї верстви в іншу. Європейські олігархи – це династії, їхні капітали зароблені доволі давно.
Одразу після Однороженка виступав один пан – теж дослідник. З етичних міркувань не називатиму його імені і не переповідатиму доповідь – але реготала вся аудиторія. Коротше, це була абсолютно божевільна суміш містики, насмиканої з усіх стародавніх релігій, зі спробою покласти її на український грунт.
Я розумію, що коли якийсь рух перебуває у зародковому стані, він відкритий для кожного, хто задекларує йому найменшу прихильність. Але якщо будете допускати до виступів “божевільних” – так і залишитесь у маргінесі.
Отець Савва, священик Катакомбної церкви, приїхав з Прикарпаття. Розповідав, що він духівник Українського козацтва і що ніколи в житті не молився за безбожну владу. Навпаки – під час кожної літургії він каже: “Збав Україну від цієї безбожної влади і дай нам Божу, дай гетьмана”.
Обурювався з приводу шоу Яна Табачника під назвою “Україну мають таланти”. Цитував патріотичні вірші покійного панотця Володимира Скоробського, відомого як учасник дуету “Журборіз”.
Є такі книги, казав панотець, на кшталт “Холодного Яру”, від яких так блищать очі, що одразу видно, наш ти чи супостат. Оце і є метафізика духу.
Він казав, що Росія опаплюжила двоголового орла, він тепер сприймається виключно як російський символ. Але от, наприклад, Афон незалежний від Росії, і там є символом двоголовий орел. Дві голови символізують рівність двох влад – духовної влади і монархії.
Є воля Божа на монархів, це встановлено Богом, а інші форми правління – нелегітимні. Бо як сказав Бенджамін Франклін, що таке демократія? Це коли збираються два вовки і одна вівця і вирішують, що сьогодні на вечерю.
Все це було дуже цікаво слухати – аж поки панотець не почав розповідати про те, що плани хасидів і Хабаду виконуватимуться в Україні руками бойовиків Кадирова і про те, як цілий автобус хасидів в Умані плювали у бік церкви.
Далі виступав пан Олександр Лалак. Він просто блискучий промовець, навіть шоумен від політики, вміє тримати аудиторію, смішити її, коли треба. Суть його виступу була така, що проти України ведеться генетична війна (здогадайтесь, ким) і що поки більшість народу силою не привчать жити по правилах – ось це добре, а за це секір-башка – нічого доброго не буде. Всі цивілізовані країни проходили через національну диктатуру. При цьому він підкреслив, що не закликає відрубати комусь голови – у наш час є інші важелі впливу, передусім, економічні. Закликав до об’єднання, в тому числі, до обміну банерами в інтернеті.
Чи не найсильнішою була остання доповідь – філософа і ведучого заходу Едуарда Юрченка, під назвою “Українська монархія як археофутурістичний проект”. Він сказав, що глибоко невірною є думка, що монархія – це позавчорашній день. “Я не проти демократії, бо її все одно нема. У спільнотах, де більше десяти тисяч людей, вона неефективна. У прогрес у тому вигляді, як нам розповідають у школах, більшість науковців не вірять. Ідея прогресу – розводка для лохов. Розводняки з демократією вже завершуються, Обама і Олланд – це контрольний постріл”.
Монарх, продовжував пан Юрченко, зацікавлений у тому, щоб люди працювали. Демократичний правитель – щоб люди сиділи на соціалі. Хто більше дасть – за того і голосують. Демократія все одно себе вб’є.
І що ж далі? Були часи, коли 70-80% населення можна було обдурити. Зараз, в тому числі завдяки новим технологіям, нікого обдурити не можна. Янукович – президент менше половини населення України – це не українське ноу-хау, це проблема всіх демократій.
Римляни, щоб не здохнути, скасували республіку і запровадили монархію.
Ми кажемо про ВІДНОВЛЕННЯ монархії, бо апелюємо до князівських і гетьманських традицій. Звертаємось до позавчорашнього дня, щоб вижити у найближчому майбутньому.
Цезаріанська революція була для свого часу футуристичним проектом. Це був акт реставрації і революції. Скавчання про демократію – позавчорашній день, монархії належить третє тисячоліття.
Нам внушають, що аристократів у нас не було, монархів не було – ніби ми не держава, а якась чорна діра. Одна Україна – не об’єкт, а обрана земля. Звідси може народитися ідея, яка піде на північ і південь, захід і схід. Звідси може початися традиціоналістська революція, яка охопить всю Європу.
В кінці Павло Гай-Нижник оголосив про започаткування Ліги консерваторів-монархістів. Сказав, що наступного тижня збереться координаційна рада правих організацій і вирішуватиме, як розвивати рух далі. “А об’єднана опозиція хай ходить і каже щодня те саме”.
(Хай ходить і каже, але підтримувати її – до усунення від влади Януковича – доведеться, друзі, хоча б з інстинкту самозбереження).
P.S. Для тих, кому можна щось пояснити – два короткі постулати:
1. Наша земля і наш народ дійсно найкращі. Але не тому, що так записано на табличках Ашурбаніпала чи навіть у літописі Нестора, а тому, що вони наші. Нікому й на думку не спаде питати у матері найкращої в світі дитини (а це кожна нормальна мама), який у цієї дитини IQ чи які інтелектуальні чи спортивні досягнення були у її двоюрідного прапрадіда по материнській лінії. Це таке питання, друзі, де об’єктивності взагалі не місце. Тим більше – штучній об’єктивності, притягненій за вуха з якихось, часто не наших, джерел.
2.Ніяких вселенських змов не існує. Українці, як і євреї, розсіяні по всьому світу. Якщо вам скажуть, що між усіма українцями існує якась таємна змова, ви посмієтесь, бо добре знаєте про “прокляття трьох гетьманів”. А про інших, яких ви гірше знаєте, чомусь думаєте, що у них не так. А так у всіх. Якби бодай один народ, тим більше, розсіяний по світу, подолав своїх “трьох гетьманів”, він завоював би світ. Десь років за п’ять.
Не існує ніяких міфічних невидимих людському оку масонів чи ще когось. Існують українофоби. І навіть дуже непогано існують. Їх добре видно, ось вони: Янукович, Табачник, Колесніченко, Фельдман… Називати ще? А все інше – може, вони і їм подібні й вигадують, щоб від себе, таких гарних і прикметних, увагу відвести.
А ви ведетесь. Сором.
