Павло Гай-Нижник: «Вперед, по колу – у нікуди, під блудний спів брудних балакунів».П.Гай-Нижник на своїй сторінці у Facebook від 14 жовтня 2013 р. зазначив:

«Дивився “Свободу слова” на ICTV. Спочатку було смішно, потім стало прикро, а далі – просто гидко від наших політиків. Такого рівня словоблудства, обмеженості й відвертого виразу зневаги до глядача, приправленої неприхованими побрехеньками й перекрученнями, давненько вже не було. При цьому представники обох таборів не надто переймалися рівнем обговорення важливої для держави та суспільства проблеми, щиро демонструючи свою примітивність та ницість, й явно не соромилися виказувати свої справжні, суто приватно-партійні прагнення. Ще більше гидування й зневагу відчув, коли ці “видатні” стратеги й тактики від політики, які на кожному розі й під кожним деревом верещать про законність, справедливість і європейські цінності, почали тупо підігрувати одне одному у спільному запереченні і законності, і справедливості, і тим же європейським цінностям, не оглядаючись на багатомільйонну аудиторію співвітчизників, що їх чули і бачили. Регіонали відверто визнали, що їхній президент порушив закон, але це нічого, вони готові поступитися совістю (про що це вони?) і верховенством права (знову ж – питання, чи є у них про це якесь розуміння?), але тут представники так званої опозиції (!?), ніби й нічого не сталося, кажуть, мовляв нічого страшного, тоді поступіться ще раз і конституцією, і законом, і цінностями, адже це так потрібно тепер уже нам – опозиції… І усе це їхнє спільне брудне і зухвале політичне лайно поверхово прикривається знову ж таки європейським вибором… Так вони збираються (і ті, і ті) упихувати нашому людові свою “європейську” політику, свої псевдоєвропейські реформи? Це ці карлики, обмежені до того ж глибшого і ширшого бачення шляхів вирішення проблем, але необмежені у коштах, жадобі влади й нахабністю та презирством до власного народу, мелють (до того ж не досить притомно й обґрунтовано) нам про свої реформаторські наміри? Це ці дрібні політикани і великі шулера прагнуть, аби ми виділи в них державників і законників? Це ці безталанні словоблуди хтять, аби ми повірили їм?! Це вони наші “європейські провідники”? Боже збав нас знов їм повірити – усім! Наш вибір ще попереду, але не серед цього непорозуміння нашої сьогоденної, але вже такої вчорашньої, політичної мізерності (чи то мерзотності?). Тож – вперед, по колу – у нікуди, під блудний спів брудних балакунів».