Едуард Сікора
(м.Харків; народився в м.Кам’янці-Подільському 1926 року, полковник у відставці, учасник бойових дій Другої світової війни)
25 травня 2013 року в газеті «Київський вісник» була запечатана стаття постійного луганського кореспондента цієї газети Ю.Чепурнова «Заеденный вшами супергерой» про національного лідера України XVII–XVIII століть, Гетьмана Івана Мазепи.
Після прочитання цієї огидної статті у неупередженого й політично нейтрального українського читача мимоволі складається відчуття, що живе він у дуже хворій країні.
Інакше як можна оцінити стан держави, у якому допускається публічне знущання й образа його громадянами символів й історичного минулого цієї держави.
Нижче спробую пояснити чому, на мій погляд, я говорю про нездоров’я дорогої мені України.
У ході попередніх сторіч, внаслідок насильницького захоплення українських земель, шляхом залякування й репресій, російській владі вдалося, не тільки придушити й залякати значну частину українців, але й за допомогою підкупу, дачі привілеїв і багатств, виростити в їхньому середовищі велику кількості зрадників, що забули яка мати їх народила, вигодувала й виростила.
Внаслідок цього, а так само через цілеспрямоване й систематичне переселення на українські землі мільйонів росіян, Росії вдалося закласти наймогутнішу бомбу вповільненої дії під цілісність України й майбутнє українського народу.
І в першому й у другому методах скорення українського народу російські правителі й великодержавні російські шовіністи вводили в український організм бацили й ракові клітини зрадництва й безрідності, якими заражали й продовжують заражати здорове українське тіло. Ці бактерії й злобливі клітини, у вигляді відщепенців і зрадників народу, на землі якого вони живуть і благоденствують, настільки сильно прижилися в українському організмі, настільки осміліли й знахабніли, що стали відкрито, у весь голос, у пресі й на телебаченні, принижувати й ображати ту Україну, що дала їм право називатися її громадянами.
Інакше як по-іншому можна назвати дрібного писарчука Ю.Чепурнова, який у приступі проросійського плазування й лизоблюдства, у своїх пасквілях постійно їстікае жовчю, отрутою й ненавистю до України і її історичного минулого.
У статті «Заеденный вшами супергерой», ця бактерія образила Україну й український народ, назвавши Великого історичного діяча України, Гетьмана Івана Мазепу, настільки непристойним і паскудним словом. Більше того, редакція газети «Київський вісник», що надрукував цю мерзенну статтю й розділяючи погляди свого кореспондента, цілком заслужила право на славу ненависника України.
У преамбулі до статті Чепурнова, редактор написав про грошову українську купюру: «…на українському паперовому «червінці». Замість герба? Навіть нехтуючи, не викинеш. Його прізвище (Мазепа) – синонім зрадництва.
Невже Президент України й Генеральний прокурор мовчачи проковтнуть таке знущання над символами України і її історією?
До речі, якщо проаналізувати прізвище «Чепурнов», то неозброєним оком видно, що корінь у нього український – «Чепурный» Напевно, що предок цього писаки був доглянутою й привабливою людиною, можливо, навіть із козацького роду. Якщо це так, то не повезло предкові на гідних нащадків. Напевно, навіть у труні йому неспокійно.
Стаття Чепурнова з’явилася, як продовження тематики про Перемогу в Другій світовій війні. Тавруючи й проклинаючи все, що хоч у чомусь завдавало шкоди величі й непогрішності Росії, Чепурнов і редактори «Київського вісника», з усією антиукраїнською ненавистю, обрушилися на сучасних українських патріотів, обравши мішенню, у даному конкретному випадку, Гетьмана України з XVIII століття.
Війна давно закінчилася, однак комуністи, за відсутністю якої-небудь користі від своєї минулої або сучасної діяльності, як потопаючий за соломинку, схопилися за тему війни, продовжуючи наполегливо розбурхувати людей, нацьковуючи їх один проти одного. Вони одноосібно приватизували Перемогу народів миру над гітлеризмом і щосили експлуатують її.
Виходячи із цього, я вирішив висловитися по даному питанню.
Пройшло вже 70 років після страшної й кривавої війни, розв’язаної німецькими нацистами на чолі з маніакальним Гітлером.
Народи миру дали цьому злочинцеві оцінку й прокляли його навіки.
Мимо своєї волі, український народ був утягнений у цю війну, і поніс жахаючі втрати, поклавши на вівтар війни десятки мільйонів своїх синів і дочок. Діти, онуки й правнуки солдат тієї війни пишаються їхнім героїзмом, уболівають про полеглих, і свято бережуть їхня пам’ять.
Так трапилося, що не всі українці боролися в одному ладі. Були й такі, які воювали за дуже локальну й конкретну мету – за побудову незалежної української держави, чим викликали невдоволення головних воюючих сил – Радянського Союзу й нацистської Німеччини. Ті й інші робили все для того, щоб їж покарати. Проти них посилали каральні загони, одних убивали, інших саджали у в’язниці й табори, а живі ще довго й завзято продовжували свою боротьбу.
Але війна давно закінчилася й майже всі її учасники, як з одного так і з іншого боку, мирно сплять вічним сном. Їх примирила смерть, і земля стала їхнім загальним помешканням, де немає прокльонів і ворожнечі. Всім, хто залишився жити, вони, з того світу, дають єдино правильну раду – поки не пізно, пробачте один одного й помиритеся.
Так зробили ветерани країн Європи, Америки, Азії, що воювали у Другій світовій війні, Немає цього й у багатьох республіках колишнього СРСР. Навіть у Росії, багато в чому, переглянули відношення до колишніх внутрішніх ворогів.
Тільки українців, як і раніше, нацьковують один проти одного, не щадячи, при цьому, пам’ять давно загиблих.
Як ззовні (з Росії), так і зсередини, ведеться цілеспрямована люта пропаганда проти живих, жалюгідних залишків, борців за волю України.
Українці, отямитеся й подумайте, кому вигідно розпалювати таку ворожнечу, кому вигідно сіяти в молодих поколіннях зерна ворожнечі й ненависті до тих, яким уже давно немає на цьому світі!
Тим більше, що це відбувається в незалежній Україні, заради побудови якої боролися й жертвували своєми життями ті, яких так шалено й люто цькують вороги незалежної України – комуністи й русофіли.
