Становлення концепту «національна ідея» в контексті розвитку українознавства

Чупрій ЛеонідЧупрій Леонід

В статті аналізуються основні підходи до визначення концепту «національна ідея» в рамках українознавчих досліджень. Визначається функціональна цінність національної ідеї, яка спрямована на досягнення єдності, консолідації політичної нації, для подолання викликів, що постають сьогодні перед українською державою.

Ключові слова: національна ідея, сучасні виклики, консолідація української нації, українознавство.

The paper analyzes the main approaches to the definition of the concept “national idea” as part of Ukrainian Studies. Determine the basic functional value of the national idea, which aims to achieve unity and consolidation of the political nation to overcome the challenges that face today Ukrainian state.

Keywords: national idea, the modern challenges of the Ukrainian nation.

 

В статье анализируются основные подходы к определению концепта «национальная идея» в рамках украиноведческих исследований. Определяется функциональная ценность национальной идеи, которая направлена на достижение единства, консолидации политической нации, для преодоления вызовов, стоящих перед украинским государством.

Ключевые слова: национальная идея, современные вызовы, украинознавство, консолидация украинской нации.

 

Вступ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства актуалізується питання розвитку українознавства як важливої галузі гуманітарного знання в контексті забезпечення формування єдиного інформаційного простору української держави та консолідації української політичної нації.

Об’єктом українознавства є реальний український світ, який творився і трансформувався упродовж тисячоліть і сьогодні репрезентує суть буття і свідомості українців як нації. Саме український світ як об’єкт українознавства надає визначеності і окресленості сукупності українознавчих знань, інтегруючи їх у гносеологічну цілісність [1]. Предметом українознавства є українство як загальноцивілізаційний феномен, закономірності та особливості його формування і розвитку в часо-просторовому вимірі як на теренах України, так і поза ними. Основні поняття, які входять в структуру предметного поля українознавства: українці, українськість, українство, українська людина, Україна, український соціум, українська культура, український світ, національна ідея, національна  ідентичність  та ін. [2].

Сучасний вітчизняний вчений О.Мостяєв зазначає, що українознавство як наука визначається у двох вимiрах: в одному як наука, «…котра вивчає Україну як природно-соцiокультурну цiлiснiсть», i у другому його… можна вважати як науку про специфiчнi системоутворюючi чинники української культурно-цивiлiзацiйної спiльноти, яку ми називаємо політичною нацією [3].

Основою буття політичної нації є спільна ідентичність. Відсутність сформованої спільної загальнонаціональної ідентичності може спричинити ряд загроз національній безпеці країни. Якщо члени спільноти мають високий рівень національної самосвідомості, то при політичному врегулюванні існуючих у суспільстві суперечностей і проблем, вони схильні до обмеження своїх особистих, групових чи корпоративних інтересів задля досягнення загальносуспільної злагоди.

За умов слабкості спільної ідентичності напруження та протистояння в суспільстві набуває особливої гостроти. Представники соціальних груп із конкуруючими ідентичностями сприймають діяльність своїх опонентів як загрозу власним інтересам, а відтак зменшується чи взагалі зникає прагнення до діалогу та пошуку компромісу зі спірних питань, а протиріччя стають нерозв’язними. Будь-який крок супротивника сприймається як загрозливий, що знову ж таки посилює соціальну напругу. При цьому навіть корисні для суспільства починання однієї з сторін будуть сприйматися як негативні, так як вони можуть принести «користь»  опонентам.

Особливо ці протистояння посилюються під час виборчих перегонів, коли виникає прагнення певних політичних сил до перемоги будь-якою ціною і починають проповідувати ідеї та цінності, які посилюють сепаратистські настрої чи взагалі можуть розколоти Україну, що на жаль й призвело до збройного протистояння на сході країни, коли діячі Партії регіонів та Комуністичної партії сприяли поширенню ідей «руського мира», що призвело до посилення сепаратистських настроїв і зробило можливим російську інтервенцію у ці регіони. Ще одним негативним наслідком фрагментації політичного поля через протистояння конкуруючих ідентичностей є низька легітимність політичних інститутів, особливо вищих органів державної влади.

Тому теоретико-методологічні аспекти забезпечення формування української політичної нації та загальнонаціональної ідентичності є одним з важливих завдань українознавства та одним з пріоритетів забезпечення національної безпеки Української держави .

Аналіз досліджень і публікацій

Осмислення концепту «національна ідея» здійснювалося в працях таких сучасних українських учених як А.Астаф’єв, А.Брагінець, С.Возняк, Я.Грицак, В.Гудзь, М.Жулинський, О.Забужко, В.Кремінь, М.Кармазіна, Г.Касьянов, В.Крисаченко,  Р.Кісь, І.Кресіна, В.Лісовий, С.Приходько, М.Розумний, О.Семків, М.Степико, М.Сосновський, Д.Соловей, О.Сухий, Б.Червак, А.Фартушний, Б.Якимович та інші.

Мета статті: здійснити аналіз теоретико-методологічних підходів до розуміння феномену «національна ідея» в рамках українознавчих досліджень.

Основна частина

В контексті формування української політичної нації актуалізується питання щодо створення і практичної реалізації національної ідеї. Як відзначає дослідниця М.Пірен: «Національна ідея покликана консолідувати українську політичну націю не як єдина надпартійна ідеологія і не шляхом державного примусу, а як спільна платформа всіх тих політичних, громадських, культурних сил, що визнають основні конституційні засади нашого національного буття [4, с.190]. Відсутність національної ідеї, яка б об’єднувала суспільство – це один з головних викликів цілісності та єдності держави, її національній безпеці.

Відтак в умовах складної міжнародної ситуації та посилення зовнішніх загроз та викликів досить актуальним для України є питання розробки національної ідеї. Це підтверджують дані соціологічного дослідження проведені компанією Research & Branding Group [5]. Згідно опитувань більшість населення країни (77%) вважає розробку національної ідеї як актуальне завдання на сьогоднішній день для України. Найбільша частка таких респондентів у віці від 55 років і старше. Чверть мешканців України не змогли відповісти, серед них найбільша кількість респондентів у віці від 18–29 років.

Аналізуючи основні ключові ознаки національної ідеї, серед них слід виділити: високий рівень національної самосвідомості, моралі, правової та громадянської культури, матеріальний та духовний добробут населення, належний рівень підтримки розвитку економіки, освіти, науки, культурних індустрій, що сприятиме збільшенню конкурентоздатності країни. НІСД проводив опитування експертів, серед яких більшість респондентів відзначили, що ключовими положеннями національної ідеї повинні бути:

• Високий рівень добробуту та соціального захисту громадян (вказали 61,1% респондентів);

• Розвинена економіка (50,1%);

• Високий рівень моралі та побутової культури населення (37,0%);

• Розвинена наука (36,3%);

• Дві державні мови – українська і російська (34,1%);

• Верховенство закону, побудова правової держави (33,4%) .

Але насамперед національна ідея повинна відповісти на основоположні питання: задля чого існує нація, яка її стратегічна мета, як вона реалізує себе в оточенні інших спільнот. І.Франко вказував на важливість формування ідеалів, що лежать в основі національної ідеї: «Усякий ідеал — це синтез бажань, потреб і змагань… Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили у найстрашніших муках і терпіннях. Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незалежна Україна» [6, с. 106]. М.Грушевський зазначав, що для реалізації української ідеї потрібно реалізувати право українського народу на самовизначення: «Наш край великий і багатий, один з найкращих країв у світі, створений для розвитку великої економічно сильної держави. Український народ повний великої життєвої сили, енергії, здібний, витривалий, високо здатний до організації, до громадської солідарності» [7, с.133]. Слід також згадати слова відомого українського мислителя В.Липинського, який писав: «Нація – це реалізація хотіння до буття нації. Коли нема хотіння, висловленого в формі ідеї, – нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння не реалізовується в матеріальних формах держави» [8, с.34].

Але актуалізуючи питання формування національної ідеї, ми повинні чітко усвідомлювати всю складність і неоднозначність даного завдання, так як її формулювання передбачає вироблення чіткого методологічного апарату, грунтовного вивчення історичних етапів державотворення, глибокого і системного аналізу суспільно-політичної ситуації, створення потужного інтелектуального дискурсу з залученням громадськості та експертів з різних галузей суспільного життя. Так змішування в даному дискурсі аналітичних і синтетичних підходів унеможливлює формування єдиної методології. Знову ж таки не можна визначати сутність національної ідеї виходячи тільки з позицій ідеалістів чи прагматиків, економістів чи гуманітаріїв, політиків чи аналітиків, використовуючи тільки експертні розробки чи романтичні рефлексії. Крім того потрібно зважати на сучасні українські реалії, так як в умовах складної економічної та політичної ситуації в країні, погіршення рівня життя значної частини населення, питання формування національної ідеї для більшості громадян є не на часі. Але від цього важливість завдання щодо формування національної ідеї не зменшується. Тому ми постараємося дослідити загальне семантичне поле, в межах якого робляться спроби щодо формулювання національної ідеї.

В сучасній науці існує цілий ряд визначень та декілька основних підходів до розуміння національної ідеї, які в деякій мірі навіть заперечують один одного. Прибічники першого підходу вважають, що її неможливо зрозуміти раціонально і осмислити за допомогою науково-теоретичних понять і вважають її скоріше трансцендентною категорією, що виражає прагнення українців до власного самовираження, наявності власної держави. Прихильники іншого підходу ототожнюють її з національним ідеалом, національною ідеологією чи доктриною. В їх розумінні національна ідея це духовна концепція національної свідомості, розуміння народом сенсу свого існування, це концентрований вираз стратегічної мети, національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі. Так М.Попович стверджує, що національна ідея – це суспільний проект загальнонаціонального масштабу, складовою якого є об’єктивне уявлення про становище нації, її цінності та проблеми, а також про загальнонаціональні цілі [9, с.217].

Але яким би не було б визначення даного духовного феномену, і за формою, і за змістом – суть одна, в першу чергу, це прагнення до єдності, до консолідації політичної нації задля досягнення певних здобутків, до подолання тих викликів, які постають сьогодні перед українською державою.

Національна ідея повинна бути спрямована не тільки на становлення нації загалом, а також на захист інтересів і прав кожного окремого громадянина. Національна ідея демократичного суспільства повинна прагнути до врахування ключових потреб громадян: мови спілкування, культури, релігії, вибору професії, тощо, а держава як інститут забезпечувати їх реалізацію в рамках конституції. В даному контексті національна ідея уявляється як договір між громадянином і державою про взаємні зобов’язання і гарантії щодо дотримання основних принципів особистого і громадського життя.

Аналізуючи  процес вироблення національної ідеї, слід зазначити, що він є досить складним і суперечливим. Дослідник М.Розумний, проаналізувавши можливі напрями теоретичного осмислення концепту національної ідеї, зазначає, що нині варто відмовитися від спроб “вгадати” чи “вигадати” українську ідею, оскільки відповідні смисли можуть бути сформовані лише природним шляхом. Науковець висунув тезу, що основою національної ідеї може бути унікальний ідейний синтез, який не може бути виведений з попереднього досвіду спільноти. Прикладом може бути ідея “Третього Риму”, що виникла в середовищі православного чернецтва Московського царства, перебуваючи при цьому на периферії загальноєвропейських процесів та відповідних смислів.

М.Розумний також обґрунтовує тезу  про те, що національна ідея не може бути простою сумою “бажаних” характеристик національного майбутнього, оскільки цей перелік ніколи не буває повним, а зміст кожної з пропозицій неминуче викликатиме різнотлумачення і суперечки. В цьому контексті саме наукове та гуманітарне середовище покликане створити належне культурне підґрунтя для появи мобілізуючої ідеї, а також організувати необхідне комунікативне “напруження” референтного поля навколо можливих персональних ініціатив і пропозицій [10].

Вона в першу чергу повинна відображати національний характер українського народу. Відомий мислитель І.Ільїн зазначає: «Національна ідея повинна бути саме національною, виражати самобутність нації, те, що їй властиве і становить її силу, що вона має бути особливою порівняно з ідеями інших народів [12, с.263] Українська дослідниця І.Кресіна зазначає: «Якою мірою національна ідея формує смислові центри національної свідомості, такою ж мірою національна свідомість визначає життєздатність та перспективність національної ідеї» [13, с.6]. О. Майборода зазначає, що українською вона може бути або у суто етнічному сенсі, як ідея титульної нації, а бо у надетнічному, як ідея поліетнічної нації співгромадян. Хоча і в першому і в другому варіанті сформулювати її буде досить важко [11]. Надто відмінні погляди у різних сегментів суспільства на українське минуле, на геостратегічний курс і т.д.

Ми повинні виробити національну ідею, яка базується на вітчизняних традиціях, нашій історії. Дослідниця М.Пірен відзначає, що «українська національна ідея в її історичному ракурсі має багато позитивних рис, які можуть бути привабливими для представників інших етносів. Це насамперед принципи демократизму, поваги до інших, толерантності, волелюбності, особистої свободи, поваги до прав особистості тощо, які в Україні ґрунтуються на історичних традиціях Гетьманщини та Запорозької Січі» [4, с.197].

Національна ідея повинна забезпечувати реалізацію загальноукраїнського інтересу – сукупності інтересів окремих громадян, сімей, організацій, етнічних груп, а не абстрактного поняття «Україна». В цьому полягатиме наша головна відмінність від наших близькосхідних сусідів, для яких ключовою цінністю була і залишається цінність приналежності до «єдиної, великої і сильної держави».

Але, відображаючи інтереси громадян та організацій, громадянського суспільства в цілому, національна ідея повинна мати державницьке спрямування. Вона повинна поєднувати інтереси громадян, суспільства та держави.

Провідна роль у формуванні національної ідеї та її об’єктивації у практиці національного життя належить національній еліті. В Україні досить довгий час політичні лідери не мали високого рівня довіри серед населення України, так як більшість українських політиків турбуються здебільшого про реалізацію своїх власних інтересів чи інтересів певних олігархічно-кланових груп, що призводить до зростання соціального напруження, а потім й до соціального вибуху, що найбільш яскраво проявилося на прикладі Помаранчевої революції та Євромайдану. Тільки відповідальні, професійні, високоморальні лідери зможуть привести нашу країну до процвітання. Відомий політик – реформатор Лі Куань, який перетворив Сінгапур у потужну, економічно розвинуту країну,  під час приїзду в Україну у 2010 році зазначав: “Вашій державі потрібно 10 років, щоб зробити те, чого досягли ми …Це станеться, якщо ви створите такі умови, що змусять інвесторів повірити у надійність вашої системи, аби вони залишились в Україні на тривалий час” [14].

Важливість побудови національної ідеї зростає в умовах сучасних глобалізацій них процесів, коли самоідентифікація громадян здійснюється вже не за критеріями підтримки певних політичних доктрин,  а за ознаками більш високого ціннісного порядку в контексті приналежності до певної цивілізаційної спільноти (Сходу чи Заходу тощо).

 Слід констатувати, що в Україні не сформований єдиний цивілізаційний світогляд, так як українська територія перебувала під владою різних держав та відмінних цивілізаційних парадигм. Зокрема  дослідник  Б.Цимбалістий виділяє  три провідні тенденції в історичному розвитку українських земель: а) тривалий період бездержавності українців; б) денаціоналізація правлячої верстви (еліта) українського народу, зумовлена зовнішнім впливом; в) роздільність території України, яка протягом віків опинялася під впливом досить часто ворогуючих країн, що сформувало “розірвану” фрагментарну політичну свідомість українського народу.

Відомий зарубіжний мислитель С.Хантінгтон визначає сучасну Україну як державу, по якій пролягає розлом цивілізацій. Довгий час на Правобережну Україна впливали державно-управлінські традиції європейських держав, які базувалися на цінностях католицизму й протестантизму. В цей же час на Лівобережну частину впливали ідеї колективістського етатизму та азійського деспотизму московських самодержців. Відтак ці впливи цілком закономірно проявилися в сучасній Україні.

Цивілізаційні протистояння, за С.Хантінгтоном, зумовлені рядом чинників, серед яких слід виділити фундаментальні розбіжності в системах цінностей; глобалізаційні зміни, що посилили  взаємодії між регіонами світу; агресивне нав’язування Західним світом цінностей індивідуалізму, споживацтва та збагачення як “загальнолюдських”, що спричиняє применшення ролі цінностей інших цивілізацій, перехід їх у розряд “другорядних” чи навіть “шкідливих”, якщо вони якоюсь мірою “недемократичні”  [15, с.324].   Говорячи про цивілізаційні протистояння в межах нашої країни С.Хантінгтон зазначає, що вони вже проявляються в нашій державі: “У міру наростання напруженості поставлені на карту первинні проблеми зазвичай піддаються переоцінці виключно в термінах “ми” проти “них”, група об’єднується все сильніше і переконання міцнішають. Політичні лідери активізують заклики до етнічної і релігійної лояльності, і цивілізаційна самосвідомість зміцнюється по відношенню до інших ідентичностей. Виникає “динаміка ненависті”. Кожна сторона, згущуючи фарби, драматизує і перебільшує відмінність між силами добра і  зла і кінець кінцем намагається перетворити цю відмінність на  основоположну… Для них також властива запеклість, оскільки на кону – фундаментальні питання ідентичності. При цьому вирішальна перемога  одного з учасників збільшує вірогідність геноциду по відношенню до  іншого”  [15, с.431–432].

Якщо використовувати цивілізаційний підхід, то слід констатувати що сучасна Україна складається з представників декількох цивілізацій – західної, християнської православної, азіатської та  ісламської. В цих умовах потрібно враховувати цінності даних цивілізацій, не протиставляючи їх і не нав’язуючи одні цінності іншим.

Останнє десятиліття життя українського суспільства характеризується рядом політичних криз, однією з причиною яких і була відсутність тих ціннісних засад, які б були сприйняті і Сходом і Заходом країни.  Позитивом цього може бути хіба що розуміння, що система цінностей змінюється лише в кризові періоди життя, до того ж ці зміни стосуються переважно структури цінностей і відображують зміни пріоритетів. Тому потрібно чітко усвідомити, що зміна ціннісної системи для нас є неминучою. Хоча вона може бути стихійною (як це поки що й відбувається в Україні), що може призвести до її неконтрольованості, а відтак і небезпечності для суспільства, що, на жаль, ми сьогодні й спостерігаємо, або цілеспрямованою і буде здійснюватися  як свідома державна політика спрямована на формування об’єднавчої національної ідеї.

Відтак на сучасному етапі перед Україною постає  стратегічне завдання – розкриття сутності цивілізаційних протистоянь та запровадження механізмів “національного примирення”.  В цих умовах ми повинні визначити подальшу стратегію державотворення, орієнтуючись на два основні варіанти: зіткнення цивілізацій, ворожнеча, намагання однієї частини України асимілювати іншу, або ж відкритий діалог близьких (сестринських за визначенням А.Тойнбі) цивілізацій, їх прагнення до формування національної системи цінностей, що б сприймалися всіма регіонами  України. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо на сході України зіткнення російсько-азіатської і європейської цивілізації. Ми не змогли на сході і півдні України поширити європейські цінності, що й призвело до того, що частина населення цих регіонів підтримали ідеї сепаратистів. Для того щоб перемогти російську міфотворчість, що продовжує зомбувати населення цих регіонів, потрібно створити новий україноцентричний міф. Для здійснення останнього сценарію ми повинні прагнути до пошуку нових політичних ідеологій інтеграційного характеру, здатних об’єднати український народ в цілісну державу та забезпечити збереження культурно-цивілізаційної самобутності етнічних спільнот нашої країни.

Тому одним з аспектів національної ідеї є прагнення до зменшення цивілізаційних розбіжностей, що сприятиме формуванню політичної нації. Для цього потрібно відмовитися від нав’язування певних цінностей, притаманних тільки Заходу чи Сходу, здійснити вивчення та виокремлення як базових для  державної політики спільних для всіх етносів цінностей, забезпечити припинення спекуляцій на темах, що розколюють суспільство.

Серед таких об’єднавчих цінностей слід назвати релігійні та моральні цінності, що стануть основою духовного державотворення України. Україна в даному контексті може стати другим Константинополем. Як відзначає дослідник О.Радченко: «Духовне державотворення України – це перехід до домінування  духовних, громадянських і політичних цінностей, інтересів людини і суспільства, принципів моральної, відкритої та відповідальної політики, високого професіоналізму й відданості, всього того, що можна назвати  служінням народу і Батьківщині. Духовне відродження як державна  ідеологія, як національна ідея на практиці має означати послідовну виважену й відкриту політику, чесні, стабільні й прозорі правила в бізнесі, повну свободу слова і гарантований судовий захист конституційних прав  людини і громадянина, соціальну справедливість і захищеність особи, всі  необхідні умови для саморозвитку та самореалізації людини» [16] .

Саме людина, особистість має бути в центрі державної політики.  Мета держави – максимально повне розкриття та використання потенціалу кожної людини, досягнення нею гармонії та любові, сили,  досконалості та щастя. А для цього в першу чергу потрібно подолати корупційні явища у багатьох сферах суспільного життя  і створити дієві механізмами забезпечення захисту простої людини від адміністративної сваволі та маніпулювання, практична реалізація основного принципу правової держави – “Закон один для всіх!”.

Україна прагне до інтеграції у  Європейську спільноту, але для цього в першу чергу слід дотримуватися європейських цінностей,  насамперед у правовому полі, адже висока правосвідомість індивідів та уособлення себе як відповідального громадянина є наріжним каменем демократичної теорії та практики. Цинічний правовий нігілізм, недостатній рівень вкоріненості демократичних цінностей у суспільній свідомості українського суспільства є загрозою розбудови України як конституційно проголошеної демократичної країни європейського ґатунку. В таких умовах потрібно сформувати державну програму впровадження світоглядно-ідеологічних цінностей демократії в суспільну свідомість як необхідну передумову політичної трансформації нашої країни. Нам потрібно змінити нашу ментальність, сформувати високий рівень політичної та правової культури, який передбачає не пусті розмови чи заклики політичних сил до дотримання прав людини чи демократичних цінностей, які насправді часто  не виконуються, а реальну зміну в свідомості населення та влади, коли слідування моральним та правовим нормам стане категоричним імперативом.

В контексті цього ми повинні розуміти,  що реальна євроінтеграційна перспектива для Української держави є віддаленою, так як допоки ми не  “розбудуємо Європу в собі”, тобто не  закріпимо в політичній культурі українського суспільства систему моральних та демократичних  цінностей, ніяких позитивних зрушень в цьому напрямку ми не матимемо.

З метою демократизації політичних процесів в Україні в ціннісному аспекті ми повинні здійснити імплементацію в суспільну свідомість основних моральних та громадянсько-політичних цінностей шляхом створення та реалізації національної програми формування нової демократичної політичної культури як основи національної ідеї України.

Україна повинна прагнути до розробки нової системи цінностей, формування нової політичної еліти держави на засадах моральності, патріотизму та служіння Україні. Відомий дослідник Л.Кудрявцев зазначає, що «міцна і благополучна в соціальному відношенні держава не може існувати без досить високого рівня її громадян, при якому цінуються моральні вчинки, а аморальні і навіть просто непорядні – засуджуються. Стабільність і життєздатність держави визначається насамперед моральним і духовним рівнями її населення» [17].

Сучасним політикам слід відмовитись від використання  соціальних політичних технологій маніпулювання масовою свідомостю, побудованих на “пошуку ворога”, що використовує сучасна імперська Росія, а  перейти до використання модернізаційних об’єднавчих політичних технологій, культивації справжнього патріотизму,   національної гордості, формування єдиних цінностей та спільних цілей подальшого розвитку українського  суспільства. Цілком слушно відмічає український дослідник Г.Косуха, що «в основі духовно-національного відродження мають бути цінності, які зрозумілі і близькі кожній людині, незалежно від її політичних, релігійних та інших поглядів і переконань, становища в суспільстві» [18]. Саме такими можуть і повинні стати загальнолюдські цінності, вироблені протягом всієї історії світової цивілізації і, які, зокрема, були освячені християнською релігією. Любов до Бога, до ближнього, милосердя, терпимість, доброзичливість, «кордо центризм» (філософія серця), волелюбність, готовність на самопожертву заради рідної землі – завжди були притаманними українському народові і давали йому можливість виживати в самих складних і трагічних умовах. Тому популяризація і практична реалізація морально-релігійних цінностей і становить головні завдання сучасної української культури, яка лежить в основі національної ідеї.

Аналізуючи практичні аспекти  розробки національної ідеї, слід відзначити, що до цього завдання необхідно підходити стратегічно. Національна ідея виростає з інтересів і цінностей однієї титульної нації, включає інтереси і цінності національних меншин і на основі національної культури та загальнолюдських цінностей стає об’єднувальною силою суспільства. Реалізація національної ідеї може  буде успішно здійсненою лише при її активній підтримці абсолютною більшістю населення України, всіма основними етнічними групами, соціальними верствами і регіонами країни. Тільки тоді, коли ми всі разом спільно будемо будувати незалежну вільну могутню Українську державу, то вона стане такою. Ніхто не збудує нам державу окрім самих нас. Ніхто не зробить її дійсно українською окрім самих нас. Ніхто не покращить наше життя й не захистить націю на нашій споконвічній землі, окрім нас самих. Тому головною національною ідеєю для нас є наша єдність, патріотизм, любов до своєї рідної країни, яка повинна реалізуватися в наших думках, словах та діях.

Висновки

Підсумовуючи слід констатувати, що в українознавстві немає чіткого визначення поняття «національна ідея». Але є чітке розуміння, що національна ідея повинна сприяти становленню Української держави як розвинутої демократичної, правової країни, яка може зайняти достойне місце у світовому співтоваристві. Національна ідея має відповідати концепції гуманізації суспільства, органічно поєднувати регіональні, етнічні, національні та вселюдські цінності, мати людинотворчу, націєзберігальну та державотворчу спрямованість, сприяти становленню України на світовій арені.

Використана  література

1. Гай-Нижник П. П. Українознавство як комплекс знань про Україну та чинник сучасної гуманітарної політики і системи національної безпеки // Гілея. – 2014. – Вип.86 (№7). – С.109–116.

6.22. Обушний О., Воропаєва Т., Мостяєв О. Теоретико-методологічні засади сучасного українознавства / О.Обушний, Т.Воропаєва, О.Мостяєв // Українознавство [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1370

3. Мостяєв О. Українознавство в контекстi культурно-цивiлiзацiйного пiдходу / О.Мостяєв // Вiсник Київського унiверситету iменi Тараса Шевченка. Серiя «Українознавство». – 2001. – Вип. 5. – С. 14.

4. Пірен М. Етнополітика в Україні: соціо-психологічний аналіз. – К.:Університет Україна. 2007. – 408 с.

5. Українці хочуть національну ідею. // Електронний ресурс.  Режим доступу  http://www.pravda.com.ua/news/2011/06/16/6301967/

6. Політологія: курс лекцій. Навчальний посібник / Тернопіль, 2004. – 236 c.

7. Повне зібрання творів Михайла Грушевського. Том 9: Історичні студії та розвідки (1917–1923). — Київ, 2009. — 592 с.

8. В’ячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму / Редактор Я.Пеленський. — К.: Київ-Філадельфія, 1995. — 470 с.

9. Попович М., Єрмоленко А., Фадєєв В., Носова Г., Попов Б. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні. – К.:Наука, 2005 – 328 с.

10.  Круглий стіл на тему “Українська національна ідея в контексті сучасних політичних процесів”. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua/articles/155/

11. Україна в пошуках себе: національна ідея, проблеми розвитку. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 328 с.

12. Ильин И.А. О грядущей России: Избранные статьи / Под ред. А.Полторацкого. –  М., 1993. – 467 с.

13.  Кресіна І.О.Українська національна самосвідомість і сучасні політичні процеси (Етнополітичний аналіз): Монографія. –  К.,1998. – 392 с.

14. Побережний О. Реформи Сінгапуру. Досвід для України. Електронний ресурс. Режим доступу. http://bulava.info/poberezhnyi_reformy_singapuru.html

15. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон. – М.: ООО Изд-во АСТ, 2003. – 605 с.

16. Радченко  О. Національна ідея України – ціннісний підхід. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2009-1/doc/1/07.pdf

17. Падение нравственности в российском обществе. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rpczmoskva.org.ru/sejchas-v-rossii/leonid-chuprij-padenie-nravstvennosti-v-rossijskom-obshhestve-obshhestvennaya-moral.html

18. Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, прогнози.-Ч.1. –К.:1994.- 319с.

Tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *