Павло Гай-Нижник
Країною прокотилася хвиля смітникових акцій та побиття приспішників і будівничих старого режиму Януковича. З емоційного погляду та з точки зору елементарного відчуття справедливості й невідворотності народного гніву – такий народний рух відплати був очікуваним й, власне, на перший погляд, є логічним та закономірним. Проте…
Проте за цим духом і рухом відплати криються щонайменше кілька прихованих (приховано-керованих) загроз… Загроз для української державності. І саме патріоти України мусять / зобов’язані розгледіти й усвідомити ті небезпеки, які криються (приховуються) у поширенні таких тенденцій у більш широких (масових) обширах… Звісно ж, якщо керуватися при цьому не схоластичним вибухом емоцій та некерованого (насправді ж скеровуваного прихованими гравцями) гніву, а відчуттям здорового глузду та обов’язком державника.
Спонтанні вибухи (повторюся – справедливі) народного гніву та самосудів досить швидко можуть набути анархічного характеру й захлинути країну у некерованому, на перший погляд, обширі. Але, лише на перший погляд… Насправді ж є одразу кілька політико-економічних кіл, як внутрішніх, так і зовнішніх (а в цій країні інших кострукцій не існує, сподіваюся – поки що), зацікавлених у такому розвиткові подій. Мета – посіяти керований хаос, підживлений гнівом, помстою та зав’язаний на маховику суцільного озлоблення й страху. Очікуваним наслідком передбачається суспільний розкол, постійна вибухова напруга й перманентна загроза, за умов поширеності організованих та досвічених бойових загонів та загальної доступності зброї, громадянського протистояння чи, навіть, війни. Чи це потрібно за нинішніх умов державі Україна?! І кому це потрібно? Гадаю, відповідь очевидна… Отаманщина послабить соборну державу й запустить ланцюгову реакцію до її зруйнування. Повірте, сусіди (надто – північний) очікує на такий сценарій з нетерпінням, а удавані друзі не забаряться скористатися нагодою.
Нагадаю, що подібний сценарій керованого хаосу намагався запустити взимку 2013–2014 рр. Янукович, коли тітушки били людей й громили машини тощо. Відповідь не забарилася у вигляді самоорганізованих загонів киян і майданівців. Але.. Але тоді на руках не було зброї, не було досвічених у революції та війні бойових загонів, тоді було яскраво наявні лише дві сторони протистояння. Нині ситуація може набути більш трагічних й масштабних обширів…
Нагадаю також й більш давні, але повчальні часи, коли потужні, організовані й досвідчені революцією та війною загони отаманів вдало громили зовнішнього ворога (більшовиків та денікінців), проте, водночас, ситуативно підтримуючи уряд Директорії, поділили (розірвали) державу на більш ніж 120 отаманських республік, ворогуючи між собою за сфери впливу й шматуючи єдиний фронт проти окупантів. Головний отаман Петлюра, попри жорстокі, але запізнілі, заходи не зумів об’єднати, підпорядкувати й спрямувати в єдине русло повстансько-отаманську стихію. В підсумку – втрата державності.
Втім, наслідком усіх цих прикладів буде диктатура (або українських напівкровок-маріонеток, або – зовнішня) і втрата (чи то фактична, чи номінальна) державності.
Проте є й інші аспекти…
Терпіння людей має межу! І ця хвиля насилля є наслідком також і злочинно-провокаційної бездіяльності влади загалом, зокрема Генпрокуратури, МВС та СБУ! В чому прихована вигода цієї провокаційної бездіяльності? Звісно ж, ми не припускаємо, що владу підкупляють певними “пожертвами”, або ж, що заарештовувати регіоналів влада нездатна не через продажність, а через те, що представники цієї влади політико-економічно зростали у взаємопраці з представниками тієї влади (раптом регіонали заговорять про нутро і шлях нагору цих, що кермують зараз). Чи таки припускаємо? А пам’ятаєте, що було після Помаранчевої революції? А помітили, що персонажі подій ті ж самі з обох таборів? Отож… Хто має мізки – хай міркує, а хто ще й логіку – хай виснує.
І ще… Чому ця хвиля самосудів почала ширитися саме напередодні виборів? Чи комуністи, регіонали, їхні посіпаки, корупціонери, державні злочинці та злодюжки раніше не були доступні?
Перш за все дехто очікує нагоди фізичної сатисфакції. Дехто – нагоди навести нарешті лад й зупинити «сваволю». Одні загострять сатисфакцію тітушками, інші – будуть, під прикриттям наведення громадського порядку, укріплювати власну владу, прибирати з дороги патріотів тощо. Чи замислювалися над цим ті, хто зараз є пішаками у чужій, неукраїнській, грі?
Чи не виникло у них питання, а чому усі ці виродки досі на свободі? Чи не варто кидати у смітники тих, хто на крові та лихові українців посів свої посади й дерибанить країну? Тих, хто говорить нам наполеонівські промови й палець об палець не вдарить аби щось зробити для держави та її народу? Квотами роз’їдають державний апарат! З чиєї квоти посів посаду попередній генпрокурор, що прокрався швидше й почище регіоналівських? Де політична відповідальність? Де люстрація? Де покарання? Нинішній генпрокурор заявляє про невдоволення законом про люстрацію… А де ти, голубе, був коли його виробляли й розглядали в Раді? Сміялися з кучмістів та регіоналів щодо водіїв та простітушок в парламенті й, врешті, здійснили дві революції… А хіба до влади прийшли не викормиші з їхніх же гнізд? Хіба блазні, популісти та маргінали-нігілісти та потенційні тітушки-бариги знов не заполонили партійні списки? Чи вам знов не розповідають чудово-дивовижні патріотичні промови та хіба знов не обіцяють грандіозних реформ, а при цьому тягнуть у владу родичів, синочків, кумів, шісток та прислугу? То кого треба кидати у смітники та піддати народній люстрації? Хто нас зрадив?
Чи зазнав хтось відповідальності за злочинну бездіяльність? А за Крим? А за Волноваху, Іловайськ, за те, що твориться у ці хвилини на сході? За пустопорожні обіцянки, відверту брехню та популістичний піар?
За синочків на посадах, за квоти, за повернення (втиху) регіоналів на посади, за вже новітні дерибани та звіздьож? Де винні за розкрадання грошей, що мали б надійти на військо, за саботаж? Де закон про імпічмент? Чи знову звалюватимемо силою? Де початок будівництва стіни, якої нахрен непотрібно!? А кошти вже почали рахувати! Навіщо було верещати про вихід з неблоковості й при цьому ніх[]я для цього не зробити (просто взяти й щось зробити без самопіару). Проте заздалегідь дали Путіну зайвий козирь для тиску! Де зарплати для кожного бійця на війні з москалями у 1 тисячу грн. на день вже з 26 травня?! Криза? А ти про це не знав, коли віщав з екранів виборцям? Де обіцяне першочергове внесення у Раду Закону про референдум? Де прозорість, а не підкилимні ігри в купілю-продаж, де правда (хай і не вся, з огляду на держбезпеку), а не суцільні брехня, крутійства та популізм на фоні постреволюційного синдрому та війни?! Є ще багато і безліч «де». Не глобальних і масштабних, а реальних, можливих, безпосередніх!
Увагу відволікають пішаками у смітниках та побиттям шісток у великій грі. Чи не для того, аби відвернути увагу від себе? Від подій, що творяться у Донбасі, від прихованої легалізації здачі Донбасу?! Чи не для дестабілізації з метою наведення «конституційного» порядку? Чи не для надання нових козирів в ідеологічній та дипломатичній війні Путіна проти України, чи не для дискримінації перед Заходом влади революціонерів, яка не здатна забезпечити права людини, стабільність та законну люстрацію (отой закон про «люстрацію» – то кістка, кинута дурним псам, за яких стара і нова влада вважає активних громадян-патріотів). Згадаймо чи не вони пропили здобутки Помаранчевої революції, чи не ці люди вже занедбали країну, керуючи державою, чи не вони співпрацювали або прагли співпрацювати з режимом Януковича, чи не вони зливали Майдан, а нині державу? Навіщо нам явні й приховані вороги, коли маємо таких політичних провідників у владі!
Насправді ж (маю надію, що – поки що) наша влада – це високопрофесійна самопіар політ-агенція однієї з трьох-чотирьох міжнаціональних (космополітичних) бізнес-корпорацій (чи партій-пірамід), для якої влада є ідеєю фікс, понти – підсвідомим інстинктом, дерибан – способом життя, захланність – другою натурою, блюзнірство – кредом, а жадоба “копійки” – набутим рефлексом.
Нам готують обскубану модель напівдержави-сателіта, з режимом аля-яник навиворіт, із прихованим в яскраво-патріотичній обгортці переплетенням удаваних перетворень під скіпетром напівкровок-торгашів у вишиванках, під булавою олігархів-плутократів у лаврових вінках, з риторикою маргінесу, філософією нігілізму та примітивною психологією виборця-маргінеса. Чи цього ми прагнули з 1990-х, чи з цією надією боролися під час Помаранчевої революції, чи за це гинули в Революції Гідності й чи за це воюють наші герої за державну, соборну, самостійну і народоправну Україну!
Вас, люди добрі й недобрі, вибачте, використовують втемну як лохів, розігрують у політичні наперстки як дурнів, мають за псів, яких кидають у самогризню, як левів, яких заманюють у пастку на бійню, як вівців, що здатні лише блеяти і з яких гріх не зістригати бабло! Ввважайте! Та дивіться, аби між тим ці «великі» гравці, стратеги і тактики від політики на грошах, зубожінні та крові не розіграли нашу державність! І нас з Тобою, звитяжний, великий та великодушно-довірливий Народе героїв, митців, творців і геніїв!
П. П. Гай-Нижник
30 вересня 2014 р.
