Богдан Соколовський
Останніми днями все частіше українські ЗМІ з подачі журналіста газети «Дзеркал Тижня» С.Рахманіна обговорюють можливості проведення всеукраїнського референдуму. Очевидно, що насамперед мається на увазі з’ясувати ставлення українців до української приналежності окупованого Криму і окупованих територій Донбасу. У цьому контексті аналізуються, зокрема, можливі відповіді і їх вплив на прийняття політичних рішень.
Звичайно, що результати референдуму матимуть дуже серйозне значення як всередині держави, так і за кордоном. Ними завжди можна обгрунтувати будь-яку згоду або відмову, наприклад західним лідерам.
З іншого боку, результати такого референдуму можуть виявитися небажаними для влади в Україні. Адже нема гарантії, що український народ у своїй більшості підтримає реінтеграцію знищених територій. Зокрема, в такому разі, добитися адекватної репарації від Росії майже не можливо. А вся відповідальність за це ляже на владу.
Всеукраїнський референдум є найвищим виявом народного волевиявлення. Тому ігнорування владою його результатами може бути дуже небезпечним. А це значить, що якщо доведеться його проводити, то треба до референдуму добре підготуватися. У цьому контексті, серед іншого, треба би ухвалити новий Закон України про референдум, а також прислухатися до очільника Донецької області П.Жебрівського від 13 березня ц.р. щодо формулювання запитань.
Окрім згаданих та інших, на нашу думку, найбільш доречним у даному випадку було би винести на референдум запитання, яке б дало можливість з’ясувати ставлення нашого народу до кордонів України, наприклад, 1918 року, до інтервенції комуністичної Росії. Тоді не тільки Крим і весь Донбас були в складі України, але й наша територія була в 1,6 рази більша за теперішню. Пізніше багато української території опинилось, зокрема, – у складі Росії. А українських людей там не стало.
В разі прихильності більшості громадян саме до меж 1918-го року, звичайно, що владі в Україні на міжнародній арені доцільно проявити прихильність до пізніше сформованих і міжнародно визнаних кордонів, зокрема українських. Таким чином позиція нашої влади у світі лише зміцниться. Водночас, з’явиться дуже сильний аргумент – думка народу.
Звичайно, що у контексті такого референдуму необхідна добра роз’яснювально-інформаційна робота серед населення країн всього світу, а не тільки – влади. Весь час треба виходити з того, що в демократичному світі позиція влади формується на основі позиції народу, а не навпаки, як в автократичних країнах – влада все вирішує, а народ виконує.
Згадану роз’яснювально-інформаційну роботу слід би проводити чи активізувати, враховуючи те, що наші опоненти вкладають у свою пропаганду великі суми грошей, яких у нас нема і ніколи не буде. А значить треба знаходити інші методи – дешевші. І вони є. У цьому контексті варто вивчити і врахувати закордонний досвід. Також треба виходити з того, що це важливо і треба це робити і у нас в Україні, і на Заході, і на Сході, зокрема, в Росії. Тепер, на жаль, і наші громадяни, і світ цього здебільшого не знають. А доцільно, щоб знали і робили свої висновки про російську політику щодо України і українців на базі правди, яку ніхто, крім нас, не здатен і не зобовязаний забезпечити.
Крім зазначеного, вартувало би через референдум з’ясувати хто є прихильником незалежної держави Україна, а хто – її опонентом. Тобто приблизно те, що, наприклад, насамперед зробили у Балтійських державах – не надали громадянства. Надалі, для завершеності процесу, вартувало би українській державі, за участю демократичних держав, організувати переселення бажаючих з території України з наданням відповідної допомоги – наприклад, як це останнього разу робилося в СРСР з українцями галицького походження. Якщо хтось знає інший шлях врегулювання кризи – хай реалізує. А невирішення проблеми – позбавляє перспектив державу Україна.
Слава Україні!
