05.hai-nyzhnyk.jpg)
Павло Гай-Нижник
Феноменальний рейтинг в політиці не політика Зеленського у багатьох так званих політиків викликає цілу гаму рефлекцій: від прихованого остраху і нерозуміння в джерелі загрози появи цього непорозуміння до відвертого зверхнього намагання не помічати очевидного і презирливо виявляти до наявного факту власну огидність.
Проте при цьому усі вони потайки переймаються логічним питанням: але що це і як це? Логічне питання щодо подібного, як їм і досі видається, алогізму.
Утім, нерозуміння природи перебігу і закономірностей змін у соціо-політичній атмосфері та законів формування нової світової погоди суспільств змушує їх вдаватися до примітивізму у своїх оцінках і висновках. Тотожних із власним примітивізмом та системою координат мислення. Мовляв, клоун є лише маріонеткою у масних жидівських руках вичавленого з України олігарха тощо. Логіка такого конструкту настільки ж кострубата як і їхня політична діяльність.
На це об’єкт їхньої критики міг би так само просто парирувати слоганом з такої ж примітивної реклами 1990-х відомого тоді лохотрону (на який після 2000-х ви перетворили вітчизняну політику): «Я не халявщик, я – партнер». І той, хто цього не усвідомлює – глибоко помиляється. Насправді це є далекоглядний і системний проект формування такої собі мультикультуралістично-неоліберальної політичної субкультури, яка лише виглядає несистемною, а натомість протиставляється нинішньому політичному абсурду та старій системі кругової поруки, що виплекала і зцементувала владна мафіозно-олігархічна кліка.
Спроба ж пихатих старперів сучасної політики розвінчати сміхотворність коміка Зеленського на тлі актора Рейгана миттєво була підхоплена командою Ze й використана на свою користь. Насправді ж з «Зеленого» ліплять не образ новітнього «Рона», а такий собі політичний образ колективного «Трампа – Трюдо – Макрона» на противагу нинішньому колективному «Брежневу – Кучмі – Порошенку», який уособлює собою сьогоднішня влада України та її політична верхівка. І процес цей лише починається і набуватиме нових обертів, в тому числі й з боку інших фігур ліберального штибу. Факт зростання інтересу суспільства до неформатних політиків (і тут не лише засвідчує успіх Зеленського, а колосальний інтерес до політичних амбіцій, наприклад, Вакарчука) є демонстративним ляпасом так званим українським політикам та їхньої декласацією. Ця тенденція, водночас, свідчить не лише про прогнилість нинішнього українського політикуму, а й про наростання у суспільному просторі політичного нігілізму і примітивізму, що безумовно не може не турбувати й така абсурдизація, варто зауважити, рясно зрощується, власне, самою сучасною державною владою й політичною верхівкою України.
При цьому триває формування й правої політичної субкультури, яка натомість кульгає на догматизм й зациклена на ідеологемах початку – середини ХХ ст., інтелектуальній обмеженості у виробленні новітнього політичного концепту тощо, що тривалий час заважає її структуризації у потужну політичну течію та залишає на маргінесі теоретико-ідеологічного змагу у суспільно-політичному середовищі та в боротьбі за опанування кермом українського державного організму.
Натомість право-центрична (націонал-консервативна) політична думка, що має доволі високий рівень інтелектуального ресурсу, лише починає свій шлях від угруповань «білих комірців» до об’єднаного політичного проекту й до широкого загалу, проте потребує часу та потужніших просвітницьких зусиль тощо.
При цьому, з огляду на визискувальну соціально-економічну політику української влади, на порядку денному політичного спектру України цілком очікуваною є перспектива появи та поширення лівої (ліворадикальної) субкультури, не обтяженої ґрунтовними теоретичними ідеологемами, а відтак і легкою на сприйняття широким загалом збіднілого населення на тлі демонстративного розкошу олігархату, політичних бонзів та корумпованої бюрократичної системи, завершальна стадія зміцнення якої відбувається за президенства Порошенка. І французькі «жовті камізельки» за української дійсності цілком мають нагоду набути більш потужної та руйнівної сили…
Тож стрімкий злет популярності мультикультуралістичного лібералізму, уособленого космополітом Зеленським, не є чимось алогічним, а виявився наслідком банкрутства вітчизняних націонал-лібералів (націонал-демократів), деградації українського політикуму та неприхованої корумпованості й нахабної аморальності державного керівництва України.
І питання не в тому, що воно якось само розсмокчиться чи що вам (так звані українські політики) вдасться це явище приручити, перекупити або інтегрувати у власну систему координат (адже відомо, що Порошенко вже мав зустріч з Зеленським саме щодо виборів, або як з іншого блазня вдалося у стислий термін зробити досить впливову маріонетку) тощо. Проблема в тому, що ви не відчуваєте змін в атмосфері, що формує нову погоду; в тому, що ви є процудент вчорашнього дня і прецедент абсурду в новій епосі. Ваша ментальність та рівень мислення, ваші принципи та розуміння держави перебувають на рівні уявлень початку ХХ ст. та партійних функціонерів КПРС, а жадібність та захланність тотожні феодалам середньовіччя! У тому, що ви готові заради влади й збагачення вбити державу та принести український народ у жертву своїй хворобливій ницості, практично ні в кого в Україні вже не викликає сумнівів.
Відтак Ви, так званий сучасний український політикум і державно-олігархічна верхівка, є загрозою національній безпеці України. А тому Ви мусити піти на політичний цвинтар! І це відбудеться вже незабаром. Народ закопає Вас у минуле, позаяк Ви є гниль і порох землі української! Ми згадуватимемо Вас, але з огидою і презирством, без поваги і без пошани, позаяк визискувачі власного народу і мародери воюючої нації вартують лише на прокляття…
