ВІДКРИТИЙ ЛИСТ (про ДУНАЇВЦІ, DUNAIVSI і ГЛУПСЬК)
Даниляк Петро

Кучерявому Юрію Володимировичу,

голові Дунаєвецької РДА 

Небельському Станіславу Борисовичу,

міському голові м. Дунаївці 

Депутатам

Дунаєвецької міської та районної рад 

Сироті Леонiді Олександрiвні

ВО нач. відділу культури і туризму

Дунаєвецької РДА

Усім дунаєвчанам

 

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

(про ДУНАЇВЦІ, DUNAIVSI і ГЛУПСЬК)

 

Бережемо традиції роду,

В творчих пошуках люди мої.

І лунає Дунаєвець голос

На подільській квітучій землі.

Гімн Дунаївцям

(автор невідомий)

 

Щоразу, під’їжджаючи до мого рідного містечка, у мене щемить серце, очі напружено вдивляються в далечінь, намагаючись розгледіти знайомі з малечку обриси. Після повороту на Ганівку згадую рядки:

То як же його не любить,

Не звати Вітчизною можна,

Як дихає ним кожна мить,

І грає кровиночка кожна.

Я навідуюсь сюди за кожного року, щоб пройтися стежками свого дитинства, віддати шану померлим рідним і родичам, набратися енергії, напитися досхочу найсмачнішої у світі води із Пирогової криниці. А ще я сумую за  “чистокрилим вітерцем”. Коли дозволяло здоров’я, заради цього вітерцю приїздила в Дунаївці аж із Чикаго моя колишня вчителька – Соня Марківна. І я її розумію…

Мимоволі, буваючи на малій батьківщині, порівнюєш сьогодення з минулим, розмірковуєш над тим, що було і стало.

Ось уривок зі статті Лаврентія Марчинського (“Журнал Министерства Внутренних Дел”, ч. XXII, СПб, 1836):

“Багато можна було б написати щодо краси Поділля… вона повсюди, а особливо вздовж течії кожної річки… Береги Студениці, Тернави та Ушиці перевищують будь-який опис, наприклад, Отрокова, Притулії; або яка розкішна лежить над Тернавою рівнина Кривчима? Похилий горб дивиться на північ, він покритий частково дубовим, частково чорним лісом, з півдня скелястий, а вершина увінчана гаєм. Посеред долини звивисто тече річка; у скелі – кілька природних печер, з верху котрих шумливо падають чисті джерельні води. Яке видовище!..

Та що Кривчик у порівнянні з Мушкутинцями (їх ще називають Марини): скеля із такої ж породи, як і в Кравчику, але вода, падаючи з гірського джерела на сходинки пагорба, перетворюється на піну і, обіливши підошву гори, стікає по мураві в Студенцю. Навпроти цього чарівного водоспаду височіє фонтан, висотою до 30 ліктів; тим, хто стоїть поруч, здається, що він щезає, але, порівнявшись з верхівками найвищих тополь навколо нього, повертає свої води, розливаючи їх навколо водяного стовпа. Видовище чарівне! Види Олександрії та Софіївки перед ним ніщо”.

Тривалий час окрасою Дунаївців та їхніх околиць була річка Тернава. Уперше я побував на її берегах, коли мені сповнилося чотири роки. То було незабутнє враження. Переді мною лежала широка долина, по якій кількома рукавами текла річка, виблискуючи дзеркалами плес, оточених темно-зеленими очеретами –  справжній райський куточок для лелек, качок, ондатр, коропців, линів, в’юнів, плотви… Минуло всього декілька десятиліть, і на місці цього дива залишилась, за словами згаданого А. Коляновського, “канава в лютих бур’янах…”

Найбільше гнітить усвідомлення того, що остаточно цю оазу знищили мої Дунаївці, мої земляки, перетворивши її не просто на канаву, а на стічну канаву, мертву і смердючу. Пропоную поглянути на фотографію про сьогодення Тернави, зроблену мною біля с. Панасівка. Про недолюдів, які чинять подібне дунаєвчанин Степан Риндик сказав: “Ну що за вдача?! Що за раса?! Нема ума за папуаса!..” Живуть же ці “папуаси” поміж нас і плюють нам прямо в душу…

dunaivtsi(1)

Річка Тернава в околицях с. Панасівка, фото автора.

  

У Ліни Костенко є вірш, написаний немовби про нашу нещасну річку:  

Ще назва є, а річки вже немає. Усохли верби, вижовкли рови, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви. Куди ти ділась, річенько? Воскресни! У берегів потріскались вуста. Барвистих лук не знають твої весни, і світить спека ребрами моста.

Невже моя улюблена річечка загинула і ніколи не відродиться? Можливо, ще не все втрачено. Своє авторитетне слово давно повинна сказати місцева влада. Адже вихід є, потрібно лише припинити її забруднювати, докласти певних зусиль, і вона оживе.   

На центральній площі Дунаївців сьогодні висить рекламний щит зі словами депутата О. Гереги: “Любов до України – в наших конкретних справах!” Гасло правильне і актуальне. Проте, є великі сумніви, що його помітять, а якщо помітять, то чи прочитають, коли ж прочитають, то чи зрозуміють байдужі…

Хам – у центрі…

І рятуйся, чесний люд, хто може,

Чуєш? – задихається земля,

Не поможе й Громовержець – схоже,

Проти хама він, як немовля.

                                              (А. Коляновський)   

Особисто для мене було цікаво дізнатися думку про наших пращурів, дунаєвчан другої половини XIX ст., висловлену маловідомим А. Вельським у статті “Містечко Дунаївці”, розміщеній в газеті “Кіевлянин”, № 101 за 26.08. 1875 р.:

“Взагалі… населення Дунаївців більш підприємливе, аніж мешканці багатьох наших сіл і містечок. Більшість має все необхідне для задоволення своїх потреб і може вважатися заможним. Дуже бідних майже немає… 

 Словом дивлячись на речі без усіляких хитросплетених теорій, мешканці Дунаївців належать до найщасливіших людей земної кулі. Проте, на цьому світлому фоні є й темні плями. Так, місцеві жителі не в кращий бік відрізняються від своїх собратів неохайністю і брудом у помешканнях… Не вірять тут також у шкоду для здоров’я від наповнених гноєм дворів, псування гноєм колодязної води і в безліч інших хороших речей”.

Дунаївці були промисловим центром Поділля, відомим свого часу продукцією місцевого виробництва на всю Російську імперію, а потім і СРСР; була велика громада німецьких колоністів, які власне й перетворили наше село на “Подільський Манчестер”, німецька колонія вирізнялася своєю привабливістю і, до речі, створила першу на Поділлі добровільну пожежну охорону (нині, очевидно, тут немає жодного німця); була у нас велика єврейська громада, з поширенням хасидизму містечко було його важливим центром. Ось як описує Дунаївці кінця XIX – початку ХХ століть Цві Шарфштейн у своїй книзі “Dunovitz my hometown”:    

“Коли власники почали завозити з Німеччини великі парові машини, селище прокинулося від сну, стало місцем торгівлі, яка успішно розвивалася. Буваючи в найближчих селах, я бачив там вражаючу бідність, пусті вулиці й базари, а на призьбах сумні обличчя безробітних чоловіків і жінок.

У нас було по-іншому. Навкруги вирували життя і рух. Багато людей займалися торгівлею та їздили по країні. Наше село пишалося прошарком жителів, які не рахували кожну копійку, елегантно одягалися, а їхній стіл прогинався від страв. Місцеві євреї мали джерело додаткового прибутку, забезпечуючи німецьких виробників шерстю з Бессарабії, Криму, Кавказу і навіть з-за кордону, з далекої Австралії. Джут вони привозили з Нижнього Новгорода, фарби – з Латвії та Німеччини. На залізничній станції в Проскурові важкі вантажі перевантажувалися на вози і кіньми доправлялися до місця призначення. Євреї містечка, як торгові агенти фабрик або самостійно, їздили вздовж і впоперек містами й провінціями Росії та продавали товари, проникаючи навіть до Сибіру”.

Звичайно, за сто років сталося багато змін. Останнім часом центр міста значно покращав, з’явився фонтан, привабливі лавки в парку… У місті проходить багато цікавих і корисних заходів, організованих відділом культури Дунаєвецької РДА, зокрема за активної участі дирекції та співробітників Дунаєвецького районного краєзнавчого музею. Засмучує, що громадськість так і не спромоглася припинити надзвичайно шкідливе для навколишнього середовища виробництва пінопласту на території міста,  поки що не утворилася критична маса відповідальних, мислячих, всебічно культурних людей,  верх бере байдужість, нехлюйство і глупство: якщо в помешканнях і стало чистіше, то весь бруд тепер у водоймах, лісопарках, кладовищах (я не обмовився). Доказом цього є зафіксоване моїм  фотооб’єктивом звалище на старому могилівському цвинтарі.

dunaivtsi(2)

На старому могилівському цвинтарі, фото автора, 2011 р.

Важко не погодитися з думкую Оксани Пахльовської, що сьогоднішня криза України – це криза не політична й не економічна. Це криза культурна, в широкому сенсі – від культури слова до екологічної культури.

Переконаний, попри все, наше місто має хороший культурний потенціал. Мабуть, невипадково тут народилися відомі діячі культури і науки: Владислав Заремба, Болеслав Войнович, Степан Риндик, Ієхезкель Кауфман, Франц Лендер, Федір Шевченко, Семен Індурський та багато інших видатних Людей. Їх потрібно ставити в приклад молоді, виховувати на їхніх біографіях і творчому спадку.

Одначе, нині багато наших міст (та й не тільки наших) чомусь почасти нагадують місто Глупськ, яке видумав єврейський письменник Менделе Мойхер-Сфарим. Невеличка цитата із його твору “Мандрівка Веніаміна Третього”:

“Люди діляться тут на касти так само, як раніше в Індії. Наприклад, каста хапунів – найголовніша, що простягає свою владну руку над усіма. Потім каста приховувачів, заступників, які діють заодно з хапунами, всіляко обстоюючи їхні інтереси, за що отримують від них платню і дарове м’ясо. Каста навідників, що направляють інших на слизький шлях, а самі викручуються і виходять сухими з води. Ці діляться на банкрутів – людей світських, знавців торгівлі, і ханжистів – осіб духовного звання, фахівців з релігійних питань. Нарешті, існує ще одна каста тупо-боязко-безмовно-вбогих. Це просто бідарі, котрі сумирно коряться іншим кастам і вічно через них потерпають. На цих усі шишки й падають”.

Східна мудрість говорить: кожне місто прикрашає мудрий правитель, справедливий суддя, хороший лікар і повноводна річка. Дунаївці ріка не прикрашає,  а навпаки – є величезним докором усім нам, вона просто волає до нашого сумління і людського розуму.

Такий самий докір я відчуваю, коли проходжу повз пам’ятник Тарасу Шевченку. Якби Тарас Григорович ожив і поглянув навколо себе, він би сказав: “Схаменіться!..”

Доречно навести цитату із поеми “Зоряний інтеграл” Л. Костенко – людини-совісті українського народу:

Сімя вже вольна і нова.

Та тільки мати ледь жива.

Вона була б і вмерла вже не раз,

та все питає, і на смертнім ложі, –

а де ж те Слово, що його Тарас

коло людей поставив на сторожі?!

До чого я веду… Уже на околиці міста відчувається якийсь сюрреалізм, яким  віє від дорожнього знака з написом “ DUNAIVSI ” (бракує літери “Т”).

dunaivtsi(3)

Зазначу, що це знущання над здоровим глуздом “промовляє” до гостей і транзитних пасажирів уже протягом кількох років. Місцеві ж, очевидно, “не бачать”.

Аналогічне відчуття охоплює, коли помічаєш, якщо вірити тим же дорожнім знакам, що через Дунаївсі протікає дві річки: на півдні міста – Тернава, а на заході – Тернавка. Намагаєшся ввімкнути логіку, але нічого не виходить. З’являються сумніви щодо своєї адекватності і задаєш собі питання: де я, куди потрапив, чи бува не в Глупськ?

dunaivtsi(4)

Ідемо далі… і знову від побаченого на табличках з назвами вулиць, написах на пам’ятниках і рекламних вивісках виникають ті самі запитання. Так, на вулиці Шевченка, на багатьох будинках, зокрема й на будівлях солідних установ, “ріжуть” око й слух написи одночасно на двох мовах: “Ул. Шевченка”. Якщо Ул (улица), то має бути – Шевченко. Так і“прикрашають” ці таблички дунаєвецькі вулиці з 60-х років, прикріплені  “папєрєдніками”…

dunaivtsi(5)

Табличка на будинку № 40 зазначеної вулиці,

фото автора, 27.08.2013 р.

 

Певного “шарму” додає Ул. Шевченка проста і водночас загадкова вивіска Партії регіонів. Стосовно простоти пояснень не потрібно, а от щодо загадковості, то районному осередку цієї партії (якщо табличка дійсно цього осередку, а не “підстава”) варто, як казав герой фільму “Особливості національної риболовлі”, “табличку замінити”, привести її у відповідність до статутних документів та інформації, поданій до Дунаєвецького районного управління юстиції, де чітко зафіксовано офіційну назву осередку, а саме: Дунаєвецька районна організація Партії регіонів. В іншому разі виникає логічне запитання: для чого двічі писати назву партії? Утім, нехай висить, аби “дурь каждого відна била”.

dunaivtsi(6)

Наступне потрясіння охопило мене після ознайомлення з табличкою на меморіалі “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”, встановленою з нагоди 65-річчя Перемоги…  

 dunaivtsi(7)

 

Далекий від думки когось образити, хай Господь боронить (мій покійний батько дійшов до Берліна), але не можна опускатися до такої безпросвітної неграмотності та ще й виставляти її напоказ. По-перше, там вказано назву неіснуючого міста: немає міста Брандіс над Лабем Старий Болеслав. Є місто Брандіс-над-Лабем-Стара-Болеслав; по-друге, офіційну назву країни написано з маленької літери, правильно – Республіка Чехія.

dunaivtsi(8)Ще один приклад самовпевненості та бездумності “просвітлених современними огнями”. По вулиці Фрунзе, біля будівлі підрозділу пожежно-рятувальної частини МНС, встановлено пам’ятник  жертвам катастрофи на Чорнобильській АЕС, де вибито слова: “померлим, живим і не народженим”. Справа благородна. Але… якщо відповідальні за пам’ятник не знають правил написання “не” з дієприкметниками, то можна ж було, про всяк випадок, відкрити “Кобзар”, і поглянути, як там написано назву відомого вірша українського генія – “І мертвим, і живим, і ненародженим”. А загалом цей напис нагадує безграмотний плагіат. Так не повинно бути!

dunaivtsi(9)Що вже казати про рекламні вивіски. Ось кілька  “шедеврів” на такому звичному в усіх Глупськах суржику. Ця рекламна табличка красується на вулиці 1 Травня, по правій стороні, на одній із будівель колишнього хлібозаводу. Гадаю, для авторів (власників) ВСЬОГО ПО ДЕРЕВИНІ  стане одкровенням, коли вони дізнаються, що в українській мові немає слова “налічнік”, є ігнороване неуками слово – “лиштва”. Якщо ж їм так милі русизми, то нехай вже пишуть, але “наличник”. На “половій дошці” зупинятися не будемо, тут все очевидно і зрозуміло.

dunaivtsi(10)

Реклама “високої якості по цінах виробника” височіє на вулиці Базарній, біля південного входу до базару. Хочеться, аби Барський птахокомбінат не ганьбився, виправив грубу помилку і запам’ятав, що в українській мові є слово “ШИНКА”, а “ВІТЧИНÁ” – це діалектизм слова “Вітчизна”. Господи, прости їм, бо не відають, що творять.

dunaivtsi(11)

За цими дверима “фірма”, що на вулиці Фрунзе (здається, будинок № 43), окрім іншого, друкує на “відкритках” і “листівках”, а також на “камнях”. Дивний парадокс – друкують, а написати не вміють. Тож зичу “друкарям” заробити грошей і придбати український словник, він їм згодиться…    

Не ті тепер Дунаївці, не та тепер Тернава річка (перефразовуючи класика). Здавалося б, уже ніхто не заважає, у тому числі й антисемітам (вони були і будуть), нема на кого перекласти відповідальність, як тільки на самих себе… І що ж ми сьогодні маємо? До чого ми “доборолися”?  І що буде, якщо не змінимо сьогоднішній вектор виродження на вектор відродження і розвитку? Сьогодні ми нагадуємо навіть не мурашник (там діє колективний розум), а тлю, котра, з’ївши рослину, гине й сама.

Що ж це поробилося із нами,

Хто змамлючив почуття святі?

Так і понесуть мене до ями

З цвяхами запитань на хресті.

                          (А. Коляновський)

В одному невеликому місті на Подніпров’ї я побачив доволі оригінальні назви провулків – Кривий, Глухий і Крутий, до того ж поряд, один за другим. Отакі криві, глухі та круті розписують вздовж і впоперек наше місто, панує войовниче невігластво. Таких “писателів” видатний український мовознавець і поліглот Агатангел Кримський називав “мовокалічниками”. А Модест Левицький вважав, що нема виправдання “для тих недбалим, що, забувши всяку шану до рідної мови, калічать її так, що іноді й пізнати трудно: чи це українська чи поганенька московська мова”.

Спіймав себе на думці, що, розповідаючи знайомим про Дунаївці та околиці міста, найчастіше використовую слово “було! І дійсно, було багато цікавого, неймовірного і хорошого. Але ж хочеться, дуже хочеться, щоб “було” не лише в минулому, а й в майбутньому, щоб нащадки жили краще, щоб ми таки розвеселили “тую червону калину”! Однак, якщо більшість із нас і надалі залишатиметься “тупо-боязко-безмовно-вбогими”, то втратимо все!

 Поки що ми тримаємося завдяки чорноземам. Уявімо собі на мить, що сталося б, якби Господь дав нам не цей благодатний край, а “землю обітовану”, практично пустелю, як ізраїльтянам? Якби ми тоді жили, і чи жили б взагалі?  Чи не стануть, не дай, Боже, пророчими слова нашого земляка Степана Риндика, котрі поки що є застереженням для всіх нас:

Покидав рідний край,

Був, як цвіт. Був, як рай.

Покидав, як весну, Україну…

Ані раю того,

Ані цвіту його,

Як прийду, не знайду, не зустріну.

Як прийду, не знайду.

Яром, яром піду,

Яром-долом до гаю-розмаю,

Де калиновий цвіт

Лебедів з-поміж віт,

Де тепер лиш юга синя має

В дикім полю, що краю не має.

Безперечно, нагальних справ з надлишком у керівництва міста та району, депутатів міської та районної рад,  усіх нас. Одначе переконаний, що ми не маємо права забувати хоч на мить про поставлені вище питання. Наші діти нам цього не пробачать!

Закликаю і благаю керівництво району й міста, усіх патріотів Подільського Краю негайно розпочати екологічну кампанію з відродження р. Тернави, передусім, накресливши відповідну програму. Подібні програми збереження малих річок діють в багатьох областях, можна скористатися їхнім досвідом. І не відкладати на завтра. Завтра може бути пізно.

При цьому не забуваймо слова царя Соломона, одного з наймудріших людей: “Завзятість невігласів уб’є їх, і безпеч­ність дурнів погубить їх”. Тож усе потрібно робити зважено, наполегливо і цілеспрямовано.

Хай щастить!

 

З глибокою повагою,

                                   дунаєвчанин  Петро Даниляк

10 серпня 2013 р. 

Дунаївці – Київ

 

___________

 

 

Петрові Даниляку,

редакції газети Дунаєвецької районної ради

“Дунаєвецький вісник”

 

Доброго дня, шановний пане Петре. Прочитав Вашу статтю (відкритий лист) про проблеми наших Дунаївців та Дунаєвеччини. Цілком підтримую Вас і поділяю Ваші думки, розпач та обурення. Тож підписуюся під цим відкритим листом. Якщо ж розглядати його з ширшого (державницького) погляду, то, звісно, проблеми, порушені Вами, нині притаманні усій сьогоднішній Україні, а відтак їх вирішення (розв’язання), нехай навіть і на місцевому рівні, є певним (і немалим) внеском у сучасне державотворення та підвищення гідності й патріотизму серед нашого народу вцілому і у душі та свідомості кожної окремої людини.

Відтак сподіваюся, що питання, порушені Вами у вказаному відкритому листі до представників та органів влади м. Дунаївці та Дунаєвецького району, будуть належним чином ними розглянуті, проаналізовані та розв’язані без проволікань і з відчуттям державницької позиції та громадсько-політичної й представницько-виконавчої відповідальності як перед виборцями, так і перед прийдешніми поколіннями. Як і Ви та тисячі наших земляків чекатиму на конкретні дії місцевої влади та відповідну з її боку звітність перед громадою.

 

З повагою доктор історичних наук,

академік УАН Павло Гай-Нижник (Київ)

 

P.S. Прошу Вашого дозволу поширити Ваш відкритий лист у всеукраїнських друкованих та електронних виданнях.

 

 

Tagged , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *