Чи потрібно взагалі перейменовувати Дніпропетровську область? З моральної та історичної точки зору – потрібно. Як би там не перекручували цю назву або її походження, вона була названа на честь Григорія Петровського. А він був злочинцем.
Найбільший його злочин в двох епізодах. Перший – він як народний комісар внутрішніх справ підписував сумнозвісні й криваві більшовицькі розпорядження про червоний терор.
– він один із злочинців, які організовували та провадили в Україні Голодомор, вже не кажучи про інші, більш дрібніші злочини.
Зрештою, він був членом партії, що керувала РФ, на той час Соціалістичною Федеративною Республікою, яка напала та окупувала Україну.
Тож потреба в тому, чи є доцільним перейменування, само собою зрозуміла. Цього вимагають замордовані предки, історична правда та національна пам’ять нашого народу.
Дніпровська чи Січеславська
Інше питання, яке нині дискутується – це на яку назву перейменувати. Як відомо, маються дві основні пропозиції – Дніпровська і Січеславська.
Якщо брати до уваги Дніпровську, то по-перше – такий підхід є рудиментом спочилого Радянського Союзу (давати назви областям, адміністративним одиницям, тотожні до місцевих метрополій).
По-друге, Дніпро – це річка, яка тече через Росію, Білорусь та по Україні. Відтак – є гідронімом.
Місто ж Дніпро (колишній Дніпропетровськ) назване так, тому що люди поміж собою скорочували назву (і то не є якоюсь таємницею). Отже, фактично, місто немає під собою будь-яких національно-історичних підстав.
Крім того, насправді наші регіони мають власні історико-географічні назви, такі як Поділля, Волинь, Закарпаття, Буковина тощо. Тобто й те, що сприяє становленню локальної місцевої національно-патріотичної ідентичності краян.
Прив’язувати ж назву такого славнозвісного краю, про який йдеться, до новоствореної назви адміністративно-територіального центру є тим самим же рудиментом Радянського Союзу.
Поверненням у минуле, ознакою обмеженої національної свідомості та куцості інтелектуально-освітнього світогляду (і це вже, не беручи до уваги закон про декомунізацію).
Щодо Січеславської. Чи є підстави про це говорити та чи є логіка в цій назві?
Перш за все, ще з XVI століття на тих теренах почало зароджуватися козацтво. Зауважу, що в нас було вісім козацьких Січей і наголошу, що п’ять з них існували саме на території колишньої Дніпропетровської області. Тобто більшість, що стверджує, що то є козацький край.
Які саме то були Січі
Це, зокрема, Січі: Томаківська (1570–1593 роки), Базавлуцька (1593–1638), Микитинська (1639–1652, де, до речі, було вперше обрано на гетьмана Богдана Хмельницького), Чортомлицька (1652–1709) та Нова Січ (1734–1775).
Крім того, південні райони колишньої Дніпроперовщини (це, зокрема, Царичанський та Петриковський райони) входили до ранньої новочасної української державності – Гетьманщини.
Навіть коли минув час козацтва, то вже від ХІХ – поч. ХХ століття. Коли виникли перші просвітницькі рухи в Україні та зародилася новітня політична думка українців і з’явилися перші суттєві книжки та дослідження про козацтво (зокрема й відомого краянина Д.Яворницького). Вже тоді почали говорити про цей край, як про край козацький, край Січей.
Починаючи від 1917 року, різні українські громадсько-просвітні та громадсько-політичні організації (надто – місцеві) виявляли ініціативу, щоб назвати місто Катеринослав, що іменувалося душительницею України й царицею, саме Січеславом.
Тоді ж, вже у 1918 році, Українська Центральна Рада взялася до думки розробити законопроект про перейменування Катеринослава на Січеслав. Але не встигла цього зробити, через втрату влади, внаслідок гетьманського перевороту.
Додам принагідно, що навесні 1918 року Українська Центральна Рада скасувала поділ України на губернії, як колоніальний пережиток царату.
А за новим планом адміністративно-територіального поділу УНР частини Верхньодніпровський, Новомосковський, Олександрівський повністю увійшли до землі Січ. Частина Верхньодніпровського до землі Низ.
Зауважу, що вже тоді Катеринослав почали називати Січеславом, хоча й на законодавчому рівні перейменувати місто так і не встигли, через воєнно-політичні обставини.
Зрештою, коли містом опановували денікінці чи більшовики, то Січеслав знову стали називати Катеринославом. Який 1925 року перейменувала на свій лад влада російсько-більшовицьких окупантів.
Тож, повертаючись до сучасності, зазначу, що навіть з точки зору української державної плинності та спадкоємності назва Січеслав (Січеславщина) не є вигаданою, як дехто невігласує (наприклад Б.Філатов). І для неї є усі підстави та обумовленості не тільки історичної плинності.
Крім того, у зв’язку з тим, що це козацький край – це важливо з точки зору загальнонаціональної та усвідомлення місцевої ідентичності краян.
Таке перейменування є політично, історично та морально обумовленим – є, зрештою, державницьким чином.
Січеславщина, відтак, підвищує загальноукраїнську ідентичність, внутрішню ментальність і локальний патріотизм, що співставляється і з сьогоднішнім днем.
Крім того, нині цей край стоїть на передовій фронту і ми знаємо, який внесок зробили січеславці у справі оборони України. Щоб російський ворог не просунувся далі вглиб нашої держави. Вони проявили ті самі здібності січового козацтва.
Ще раз наголошу, цей край здавна пов’язаний з козацтвом та Січами. Історично, ментально та патріотично Січеславщина, і як назва, і як етнонаціональний терен нашої Вітчизни, відповідає дійсності та становить елемент гордості.
Також є складовою державницької ідеї нашого народу та національної безпеки України.
