Шляхи оптимізації національного патріотичного виховання молоді в контексті забезпечення формування національної самосвідомості та історичної пам’яті українського народу

Леонід Чупрій

Патріотичне виховання було предметом дослідження багатьох поколінь педагогів. Видатні вчені та педагоги минулого О.Духнович, Г.Ващенко, С.Русова, К.Ушинський, Я.Чепіга, А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші у своїх працях приділяли велику увагу вихованню любові до своєї землі, рідної мови; поваги до історичного минулого, формуванню національної самосвідомості. Основні складові патріотичного виховання українців намагались визначити філософи, історики, правознавці, політики, письменники, зокрема Г.Сковорода, І.Франко, М.Костомаров, П.Куліш, Д.Донцов, М.Грушевський, С.Бандера, Р.Шухевич, Д.Чижевський та інші.

Психологічним механізмам формування і розвитку особистості, на яких базується патріотичне виховання, присвячені дослідження І.Гальчинського, Л.Виготського, Г.Костюка, О.Леонтьєва, В.Панка, А.Афанасьєва, В.Дзюби, А.Костирєва, І.Вільчинської, В.Ягупова, О.Вишневського, О.Даценка, Т.Гавлітіна та інших.

Останнім часом ми переживаємо доленосні події – Революція Гідності, жертовний подвиг Героїв Небесної Сотні, збройне протистояння на сході країни. Вони чітко засвідчили життєву необхідність щодо активізації  національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання дітей та молоді, що є питанням національної безпеки.

Саме виховання національних почуттів і патріотизму (за допомогою відповідних заходів, історичної освіти, святкування визначних дат, популяризації національних міфів та символів; участі в різноманітних громадських акціях патріотичного змісту) є одним з основних засобів консолідації української політичної нації.

Слід чітко зазначити, що патріотичне виховання повинно бути націоцентричним, тобто воно спрямоване на формування любові до української нації, до власної історії, традицій, мови, віри, вітчизняної культури. Це аж ніяк не порушує права національних меншин, які проживають на території України, так як всі ми є єдиною українською політичною нацією, яка включає всіх громадян України, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Знову ж таки, якщо представники інших етнічніх груп, які проживають на території України, поважають її історію, культуру, мову і працюють на її благо, то вони є також її патріотами. Вони можуть шанувати свою культуру, розмовляти на своїй мові, але повинні знати українську мову і поважати наші традиції. Цю ідею активно підтримував відомий український дослідник В.Липинський, який зазначав: «Сутність територіального патріотизму – це пробудження почуття солідарності та єдності всіх постійних мешканців української землі, незалежно від їх етнічного походження, класової належності, віросповідання, соціально – культурного рівня. Ось чому любов до рідного краю (української землі), яка годує всіх її мешканців, є об’єктивною передумовою створення соціально – національного союзу. Почуття любові до рідного краю, як до органічної цілісності, вважає Липинський, – є необхідною і єдиною можливістю того найтіснішого у світі зв’язку людей, що називається нацією»[1][с. 131].

Національне патріотичне виховання є складовою частиною політики національної безпеки держави в гуманітарній сфері, спрямованої на формування національної ідентичності молоді, поваги до рідної країни,  готовності захищати свою Вітчизну. Воно являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у молодих громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних історичних діячів, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків. Вітчизняний дослідник О.Майборода відзначає: «Патріотизм як одне з сильних почуттів, із яких складається емоційний світ людини, невід’ємний від осмислення і вибору шляхів та засобів реалізації інтересів своєї Вітчизни. У зв’язку з цим видається важливим з огляду на розуміння сутності патріотизму розмежовувати чуттєво-емоційну та осмисленево-дієву складові людської свідомості, яка, якщо виходити з відомого вислову Фрідріха Ліста стосовно того, що між особистістю і людством стоїть нація, практично завжди є свідомістю національною.» [2] [с. 39].

Патріотизм виховує у людини почуття громадянськості. Громадянськість визначається як духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика  людини, що зумовлена її державною самоідентифікацією. Це складне особистісне утворення, яке включає в себе почуття поваги і любові до рідної країни, політичну і моральну відповідальність, правову культуру, усвідомлення власної гідності, повагу і довіру до співгромадян. Громадянськість має ціннісно-смислову природу і проявляється у єдності громадянської свідомості та громадянської поведінки. Тобто вона повинна проявлятися не тільки у усвідомленні своєї приналежності до даної країни, а й у активних діях, спрямованих на виконання своїх громадських обов’язків перед суспільством і державою. Громадянськість виступає критерієм особистісної зрілості. Відомий дослідник Д.Локк зазначав,  що однією з основних свобод є свобода мати обов’язки, а ті, хто цього не розуміють, приречені на вічну незрілість. Громадянськість пов’язана також з формуванням розвинутої правосвідомості: законослухняності, правової культури, свідомого та відповідального ставлення до виконання своїх обов’язків перед суспільством та державою.

Громадянськість та патріотизм включають в себе також усвідомлення того, що всі ми – від перших осіб держави до кожного громадянина – повинні особисто докладати зусилля до розбудови власної державності, так як ніхто за нас не виконає цю історичну місію.

Потрібно чітко відзначити,  що процес національно-патріотичного виховання молоді повинен бути довготривалим і безперервним, починаючи з дошкільних навчальних закладів і закінчуючи вузами. Особливу увагу потрібно приділяти дошкільному вихованню, періоду навчання у початкових та середніх класах, коли закладаються морально-етичні засади особистості, що формується. Відтак виховна програма повинна бути довгостроковою, поділеною на окремі етапи за часом реалізації, а кожний етап  має включати  напрямки,  орієнтовані на різні  вікові групи молоді. У старших вікових групах потрібно акцентувати увагу на виховання молодої людини як захисника Вітчизни, виробляти у нього відповідні уміння та навички.

Патріотичне виховання повинно крім власне виховання патріотизму повинно також бути спрямованим на виховання молодої людини як свідомого громадянина, державо творця, носія християнських чеснот, охоронця і популяризатора української національної культури, екологічно грамотної людини, з високим рівнем політичної та правової культури,  доброго сім’янина тощо.

Аналізуючи сутність патріотичного  виховання, слід відзначити, що воно  включає у себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти. Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань. Значну увагу патріотичному вихованню молоді приділяють органи державної влади, які здійснюють його переважно через формування готовності до захисту Вітчизни, поваги до до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави, поваги до української історії, видатних пам’яток культури.

Дані соціологічних досліджень засвідчують, що рівень патріотизму в значній мірі змінюється в залежності від соціально-політичної ситуації. Так за даними опитування проведеного Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова у 2007 р на запитання «Чи вважаєте Ви себе патріотом України?» 44,2 % респондентів відповіли «так», 35,6% – «скоріше так», 9,7% – «скоріше ні», 4,3% – «ні», 6,2% – «важко відповісти»[3].Згідно результатів соціологічного опитування, що проводилося Центром соціальних досліджень «Софія» в серпні 2007 року, 40% українців хотіли б виїхати за кордон. Ще кожен шостий громадянин України бажає емігрувати назавжди. Кожен десятий опитаний зовсім не пишається своїм громадянством, «скоріше не пишається» і того більше – 17,2%[4].

У період проведення ЄВРО-2012 соціологи зафіксували зростання рівня патріотизму, що підтвердило опитування соціологічної групи “Рейтинг”. Кількість опитаних, які вважають себе патріотами своєї країни  порівняно з показниками дворічної давнини зросла з 77 до 82%, а порівняно з даними піврічної давнини – зростання ще більше – з 73 до 82%. Так 40% респондентів чітко визначають себе як патріотів своєї країни, ще 42% – швидше так, ніж ні. 10% респондентів  не вважають себе патріотами. Ще 8% – не змогли визначитися.[5]. За даними соціологічних досліджень Інституту Горшеніна, що проводилися у березні 2012 року – 65,1% респондентів пишаються тим, що вони є громадянами своєї країни, 17,6% – не пишаються і 17,3% – утримуються з відповіддю

Діаграма 1. Рівень патріотизму за даними соціологічних досліджень Інституту Горшеніна

У 2014 році, як наслідок підвищення громадянської активності українців під час Євромайдану та консолідації українського народу в умовах зовнішньої агресії та збройного протистояння на Сході країни, рівень патріотизму значно виріс. За даними соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова у кінці 2013 на початку 2014 року,  95 відсотків жителів усіх регіонів України сприймають її своєю Батьківщиною. 84,5 відсотків респондентів вважають себе патріотами України.  Зокрема, в західному регіоні – 94 відсотка в центральному – 88,5 відсотків, у східному – 81 процент, у південному – 72 відсоток. (Див. діагр.2)

Діагр. 2. Регіональний розподіл рівня патріотизму за даними Центру Разумкова

І хоча останнім часом рівень патріотизму українського населення зріс, але  необхідність у вихованні патріотизму та національної свідомості молоді як основи консолідації суспільства і зміцнення держави залишається досить актуальною. Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті. Патріотичне виховання молоді сприяє конструюванню національного історичного наративу через донесення до молоді правдивої інформації про героїчне минуле українського народу та звільненню історії від ідеологічно заангажованих, а то й відверто маніпулятивних трактувань радянсько-імперської доби.

Реалізація патріотичного виховання здійснюється через ряд етапів. Дослідник О.Вишневський виділяє три етапи:

I етап. Формування раннього етнічного самоусвідомлення, яке розпочинається в родині шляхом передачі традицій та обрядів;

II етап. Національно-політичне самоусвідомлення, яке відбувається під впливом усвідомлення соціального життя, вивчення історії та культури. Молода людина починає  замислюватися над долею своєї нації, у неї формується почуття поваги до рідної країни, почуття національної гідності;

III етап. Державно-політичного самоусвідомлення. Передумовою успішного становлення державного патріотизму є почуття  причетності до своєї нації і розбудова власної державності. В умовах єдиної держави формується політична нація як єдність всіх громадян країни незалежно від їх етнічної приналежності. Тому патріотами стають не лише  етнічні українці, а  й представники інших етнічних груп, що проживають на теренах України і турбуються про її благо.[6][ с. 97]

Відповідно патріотизм повинен проявлятися і у представників національних меншин, так як всі вони є складовими єдиної політичної нації. Тому патріотизм –  це повага до своєї країни, до свої етнічної групи і до інших етнічних груп України, що працюють на нашу державу. Відомий дослідник Г.Ващенко зазначає:«Треба пам’ятати, що на теренах України живуть й інші народи. З ними нам доведеться співпрацювати, а це можливо лише за умови справедливого ставлення до них, за яких захищаються права  українського народу, але разом із тим не порушуються права інших народів» . [с. 103][7] М.Грушевський відзначав: «Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе на теренах України, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не оббирати, не експлуатувати для себе» [с. 258][8]

Організовуючи виховну роботу з патріотичного виховання, потрібно враховувати, що в Україні історично склався широкий спектр регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення населення до багатьох подій минулого та сучасності. Cаме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою – незалежну державу. Одним із важливих об’єднавчих чинників у суспільстві може слугувати збереження культурної та історичної спадщини, що підтверджується даними соціологічних досліджень, що наводить Центр Разумкова. Так, на запитання «Який із п’ятьох зазначених чинників найбільше об’єднує або може згуртувати народ України в єдину спільноту?» 8,1% респондентів відповіли – «Знання і розуміння української культури та мови», 11,5% – «Спільна культурна й історична спадщина», 11,5% – «Спільні політичні принципи й ідеї», 28,2% – «Рівні права і співіснування в рамках однієї держави (України), 33,4% – «Прагнення до істотного підвищення добробуту всіх громадян України», 7,3% – «Важко відповісти»[9] .

Нормативно-правова база. Одним з перших законодавчих актів з питань патріотичного виховання став Указ Президента від 27 квітня 1999 року №456 «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», на підставі якого Постановою КМУ від 15 вересня 1999р. №1697 була затверджена «Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства». Одним з головних завдань цієї програми було забезпечення формування та розвитку у молоді загальнолюдських та національних цінностей. Програма передбачала реалізацію ряду заходів, спрямованих на фізичне та духовне гартування молоді. Серед чисельних заходів треба відзначити впровадження серед учнівської молоді гри-випробування «Котигорошко», яка спрямована на виховання молоді на українських традиціях та формуванню у неї здорового способу життя. Для посилення Національної програми у 2001 році було видано розпорядження Президента України №173/2001-рп «Про заходи щодо подальшого вдосконалення системи патріотичного виховання молоді», згідно якого під час формування Державного бюджету України на 2002 і наступні роки вимагалося обов’язкове планування коштів, необхідних для виконання Програми, та рекомендувалося місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування більш активно брати участь у реалізації заходів Програми, залучаючи для цього, крім бюджетних коштів, інші джерела фінансування, не заборонені законодавством.

На підтримку діяльності громадських організації козацького спрямування, які значну увагу приділяють вихованню молоді на національних традиціях, Президент України видав Указ №1092 від 15.11.2001 «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2000–2005 рр». Програмою передбачалося ряд заходів, спрямованих на активізацію військово-патріотичного виховання молоді, зокрема роботи у сфері освіти і виховання, роботи зі створення, відродження, відновлення та охорону заповідних місць і об’єктів та інші. Відповідно до завдань цієї програми була здійснена розробка дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), яка зобов’язувалася до впровадження у навчальних закладах системи освіти наказом Міністра освіти і науки за №855 від 25.12.2003р.

У 2002 році видається Указ Президента України 948/2002 від 25.10.2002 «Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», який стає основою нормативно-правової бази військово-патріотичного виховання молоді до сьогоднішнього дня. Згідно цієї концепції під егідою трьох відомств, а саме: Міністерства освіти та науки, Міністерства оборони, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, відкривається шлях до впровадження в системі освіти Всеукраїнської військово-патріотичної гри «Патріот» (Міністерства освіти та науки наказ №274/112/10 від 05.04.2004). У 2007 році видається Указ Президента України за №1209 від 12.12.2007 «Про додаткові заходи щодо підвищення боєздатності Збройних Сил України», який вимагає від Уряду «розробити та затвердити протягом першого півріччя 2008 року державну програму військово-патріотичного виховання громадян України на період до 2015 року, передбачивши, зокрема, заходи щодо утвердження в масовій свідомості історично притаманних Українському народу високих моральних цінностей, вірності традиціям українського козацтва». 3 липня 2008 видається Указ Президента України  № 616 “Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді”, який ставить завдання перед Кабінетом Міністрів України щодо розробки та затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді.

Питання патріотичного виховання української молоді декларуються у відповідних правових актах Верховної Ради України, зокрема у Постанові ВРУ N 865-IV «Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку» від 22.05.2003 та Законі України «Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки» (№1281-ІV від 18.11.2003р.). Але через відсутність конкретних механізмів її реалізації та неналежний контроль за її виконанням, програма не була реалізована у повній мірі.

Кабінет Міністрів України змушений був для активізації Загальнодержавної програми підтримки молоді видати розпорядження №933-р від 9.07.2008р «Заходи щодо виконання у 2008 році Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки». Завдання вдосконалення системи патріотичного виховання молоді також ставилося у розпорядженні. Кабінету Міністрів України N1237-р від 17.09.2008 р «Про схвалення Концепції Державної цільової національно-культурної програми розвитку Українського козацтва на 2009-2011 роки» одним із завдань якої є удосконаленню системи виховання молоді на національних традиціях.

25 червня 2009 Колегія МОН України затвердила  Концепцію національного виховання студентської молоді (Протокол №7/2-4). Головною метою національного виховання студентської молоді є формування свідомого громадянина – патріота Української держави, активного провідника національної ідеї, представника української національної еліти через набуття молодим поколінням національної свідомості, активної громадянської позиції, високих моральних якостей та духовних запитів. 27 жовтня 2009 року спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Міноборони, Мінкультури та Міносвіти №3754/981/538/49 була затверджена Концепція національно-патріотичного виховання молоді в рамках державної цільової програми Молодь України на 2009–2015 роки. Мета Концепції полягає у вихованні молодої людини, як патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її, як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої права та обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру, і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі, як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури. 13.06.2012 МОН України був затверджений Наказ №687 «Про затвердження Положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру „Сокіл” („Джура”)», яка є системною формою позакласної роботи з військово-патріотичного та морально-етичного виховання учнівської молоді, важливим засобом формування патріотичної свідомості, спортивно-оздоровчої роботи.  У 2013 році Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України № 1453/716 /997 від 21.10.13 була затверджена Програма патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в навчальних закладах України, яка в значній мірі заперечувала основні моменти попередньої концепції, так як закріплювала норми пострадянського історичного наративу. Серед основних її пунктів слід назвати: Організацію та проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри «Зірниця»; Проведення Естафети Перемоги; Підвищення ролі кадетського руху України в державі та суспільстві, подальше впровадження Концепції кадетської освіти та виховання в Україні. Удосконалення системи кадетської освіти, розширення мережі кадетських навчальних закладів інше.

Декілька років тому був презентований проект Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013–2017 роки. В програмі зазначалося, що патріотизм на даний час є нагальною потребою і держави, оскільки високий рівень патріотизму населення здатен забезпечити соціально-політичну стабільність та гідне місце країні в цивілізованому світі; і особистості, яка своєю активною любов’ю до Батьківщини прагне досягти взаємної любові від неї з метою створення умов для вільного саморозвитку і збереження індивідуальності; і суспільства, яке зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її патріотичної самосвідомості здійснювався на моральній основі[10].

Але цей проект носив здебільшого декларативний, далекий від практики характер. В ньому закріплювалися пострадянські цінності. Зокрема при проведенні конференцій, фестивалів, конкурсів, виставок на військово-патріотичні теми акцентувалася увага на важливості висвітлення героїчного подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні, при цьому відкидалися будь-які згадки про героїчну боротьбу українських воїнів на початку 20 століття, діяльність ОУН-УПА, воїнів Карпатської України тощо. В проекті зазначалося, що щорічно на реалізацію програми буде витрачатися близько 40 млн. гривен, але конкретно на що саме не вказано. В програмі також вказувалося на важливість підготовки теле- і радіопрограм патріотичного спрямування, на важливість створення електронного фонду записів кращих творів на патріотичну тематику, заохочення патріотичної тематики у ЗМІ, художній літературі, музиці, кінематографі тощо, але не прописані чіткі норми щодо забезпечення податкових та інших пільг книговидавцям та іншим галузям культури, щодо  створення  цільових фондів та грантів для фінансування тих чи інших мистецьких творів тощо.

Останнім часом було здійснено ряд кроків по активізації патріотичного виховання молоді. В Верховній Раді було сформоване Міжфракційне депутатське об’єднання  «За національно-патріотичне виховання», метою якого є об’єднання зусилля народних депутатів, урядовців, політичних та громадських активістів у справі удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді шляхом розробки і затвердження Єдиної державної концепції національно-патріотичного виховання, внесення змін до існуючих та створення при потребі нових  відповідних нормативно-правових документів.

В контексті оптимізації патріотичного виховання українців слід відмітити також ряд останніх Указів Президента. Зокрема це Указ Петра Порошенка №806/2014 «Про День захисника України», Указ №69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні», Указ №744/2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності», одним із пунктів якого зобов’язано  відповідні  відомства  терміново розробити і затвердити план заходів з метою докорінно поліпшити патріотичне виховання молоді.

Одним з останніх документів є проект Концепції національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання дітей та молоді на 2015–2019 рр., запропонований Міністерством освіти і науки України у 2014 році. Але знову ж таки Концепція носить декларативний характер, практичні кроки прописані досить нечітко, не виписане фінансове забезпечення відповідних заходів, відтак потрібно її доопрацювати.

Зарубіжний досвід

У зарубіжних країнах патріотичне вихованню є достатньо важливим чинником гуманітарної політики держави. Там значну увагу приділяють факторам, які впливають на відчуття патріотизму: мові, державним символам, національній аудіо-відео та друкованій продукції, національним героям, національним подіям, нормам поведінки керівництва країни, культурі та звичаям народу, системі державної пропаганди.

Наприклад у США для пропаганди дуже активно використовують державний прапор. У Франції та Німеччині законодавство жорстко регламентує використання іноземних мов та аудіо-візуальної продукції на іноземній мові. В Данії виписані етичні стандарти суспільства. В багатьох країнах живуть по заповідях з Біблії та Корану. У Китаї, активно просувається жорстка державна пропаганда патріотичних заходів.

Сусідні країни, зокрема Польща, мають значні напрацювання у сфері патріотичного виховання населення. Так польським урядом розроблена і реалізується програма, яка має назву «Патріотизм завтрашнього дня». Відповідно до неї у різних містах Польщі місцева влада влаштовує дні національного прапора.У агітаційних роликах на телебаченні та на радіо лунають пісні, які обіцяють, що Польща перетвориться на державу, що базуватиметься на принципах верховенства права, солідарності та справедливості. Програма спрямована здебільшого на молодих людей, яких закликають залишатися на Батьківщині і будувати тут своє майбутнє. Патріотичне виховання у Польші розпочинається з дошкільного віку. Дітей ще з садочка вчать, як виглядає прапор, вчать національного польського гімну, виховують у них локальний патріотизм. Дошкільнят водять по музеях рідного міста, показують пам’ятники, знайомлять з місцевими героями, з місцевими традиціями. Дитину вчать розуміти, ким вона є, пізніше її почуття патріотизму розширюється до містечка, згодом до воєводства, і врешті – до держави загалом.

Патріотичне виховання в Україні

Основними державними інституціями, що забезпечують питання формування і реалізації державної політики у сфері патріотичного виховання молоді є Міністерство освіти та науки, Міністерство молоді та спорту, Міністерство оборони, Міністерство культури, Український інститут національної пам’яті, Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України та інші.

Значну роботу по реалізації патріотичного виховання молоді проводить Міністерство освіти та науки.В Національній доктрині розвитку освіти (затверджена Указом Президента №347 від 17.04.2002) зазначається, що національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин. Одним із шляхів забезпечення патріотичного виховання в школі є створення відповідних навчальних програм з предметів гуманітарного циклу (Історія, Людина і світ), які б відображали основні етапи становлення української державності та висвітлювали життя та діяльність видатних українських діячів. Особлива увага приділяється викладанню історичних дисциплін, так як саме через них здійснюється конструювання національного історичного наративу через докорінне оновлення поглядів на минуле України та звільнення його від стереотипів та міфів радянсько-імперської доби. В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України N24 від 14 січня 2004 р., зазначається: «Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями»[11][6].

За  роки незалежності видано 3,5 тис. назв навчально-методичної літератури з історії України, що є значним позитивним досягненням. Хоча якісне наповнення підручників з історії України не завжди відповідає високим навчальним та виховним вимогам. Зокрема за підсумкамиРобочої наради з моніторингу підручників історії України для середніх шкіл було зазначено, що підручники «не відповідають ні державному стандартові, ні сучасному станові історичної науки, ні потребам суспільства»[12] [34].

Дуже важливо, щоб  в підручниках історії для учнів акцентувалася увага не стільки на трагічних сторінках української історії, скільки відображалося героїчне минуло українського народу, визначні перемоги українського війська (спільна перемога литовсько-польсько-українського війська над московським військом під Оршею (1514 року),  перемоги Б. Хмельницького під Жовтими водами, Пилявцями, Корсунем, Батогом, перемога українських січових стрільців на горі Маківка (1915 рік), героїчний захист української державності (1918 -1920 роки), визвольна боротьба воїнів ОУН-УПА., інше), висвітлювалася тривала традиція державотворення (Київська Русь – Козацькі національно-визвольні змагання – боротьба за незалежність на початку 20 століття – героїчна боротьба ОУН-УПА – отримання незалежності (1991 року), героїчний подвиг Небесної сотні та воїнів АТО.

Слід згадати, що  28 липня 2015 виповнюється 1000 років з дня смерті рівноапостольного князя Володимира. 25 лютого 2015 Президент України Петро Порошенко підписав указ №107/2015 «Про вшанування пам’яті Князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України», що викликало бурхливу негативну реакцію з боку Російської Федерації, яка намагається привласнити постать Володимира та всю києворуську історію. Кремль вже багато років веде системну роботу всередині Росії і на міжнародній арені, щоб зміцнити асоціацію «Давня Русь = Росія» і одночасно нав’язати тезу про те, що Україна – це тимчасове штучне утворення, а українці – «неісторична нація», «окраїнні росіяни», які через непорозуміння отримали свою державу. І в даному контексті привласнення постаті київського князя Володимира для них є дуже важливим. З самого початку 2015 в Росії розгорнулася активна кампанія з увічнення пам’яті князя Володимира[13]. Зокрема, 18 січня в Севастополі стартував всеросійський просвітницький проект «Хреститель». На території Херсонеса за один день був побудований буденний храм, проведений молебень. 21 січня патріарх Кирило звернувся до пастви зі спеціальним посланням у зв’язку з 1000-річчям смерті святого рівноапостольного великого князя Володимира. 21–23 січня в Москві проходили XXIII Міжнародні Різдвяні освітні читання «Князь Володимир. Цивілізаційний вибір Русі». Тільки в столиці Росії в рамках читань відбулося близько 160 заходів, в яких взяли участь близько 10 тис. чоловік. А в регіональних етапах – більше 100 тис. Серед іншого, було проведено спеціальний круглий стіл «1000-річчя смерті князя Володимира у світських і православних ЗМІ». 25 лютого московська влада прийняла рішення про зведення 25-метрового (!) пам’ятника Володимиру на Воробйових горах в Москві (архітектор – Салават Щербаков).

Активно висвітлюється постать князя Володимира як частини російської історії і за кордоном. Наприклад, на півночі Таїланду, в м.Чіангмає 10 лютого був закладений перший камінь храму в ім’я рівноапостольного князя Володимира. Враховуючи, що Україна протягом останніх десятиліть ніяких порівнянних зусиль для популяризації своєї києворуської історії не докладає, формується картина, при якій ключові події і персонажі Давньої Русі асоціюються з Москвою, хоча вони жили років за 100 до її заснування. Тому ми на противагу російській пропаганді повинні підготувати і провести широкомасштабну компанію щодо вшанування пам’яті Володимира Великого саме як київського князя – творця середньовічної європейської держави Руси-України. І в подальшому потрібно чітко відстоювати свою історію, популяризуючи видатні історичні постаті через вітчизняні ЗМІ, проведення відповідних заходів і, що дуже важливо, об’єктивно їх висвітлюючи в підручниках з історії України.

Для покращення якісного наповнення підручників з Історії України доцільно активніше залучати українські інституції, які можуть проводити експертизу змісту підручників, зокрема Інститут історії АН УРСР, Український інститут національної пам’яті. Одним із першочергових завдань Українського інституту національної пам’яті є аналіз існуючих засобів подання історії України, перш за все шкільних підручників і вдосконалення їх змісту та методичного забезпечення під кутом зору такого трактування історичної пам’яті українського народу, яке сприятиме розвитку патріотизму і національної гордості та гідності у молодого покоління.

Патріотичне виховання у освітніх закладах також здійснюється через систему позакласних заходів, зокрема організовуються табори патріотичного спрямування, проводяться ігри національно-патріотичного спрямування («Джура»), здійснюються екскурсії по «місцях пам’яті», проводяться відповідні науково-практичні конференції, реалізуються дослідно-експериментальні роботи. Відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України №286 була розроблена програма проведення комплексних навчально-тематичних екскурсій з учнівською та студентською молоддю «Моя країна – Україна» (з відвідуванням визначних краєзнавчих, географічних, історичних, етнографічних об’єктів). Зокрема відповідно до програми проводяться такі екскурсії: «Шляхами козацької звитяги» (Луцьк – Берестечко – Пляшева), «Шляхами козацької слави», (Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя»), «Поле козацької слави» (Історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви»), Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви», Острів Хортиця – Національний заповідник України та інші.

Ряд напрацювань по реалізації патріотичного виховання має Міністерство України молоді та спорту. Відповідно до Закону України N1281-IV від 18 листопада 2003 року «Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки» міністерство реалізовало ряд відповідних заходів. З 2009 року Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту реалізує Державну цільову соціальну програму «Молодь України» на 2009-2015 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 р. N 41), одним із завдань якої є утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей.

Значні напрацювання в даній  галузі має Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України. Зокрема ним була розроблена програма «Формування духовності як складової національного виховання учнів». У 2014 році тут була розроблена Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Головними пріоритетами даної програми є: виховання любові до Батьківщини, формування українця як свідомого громадянина, формування гуманістичних цінностей.

В цілому слід відзначити, що хоча органами державної влади й проводиться певна робота у плані здійснення патріотичного виховання молоді, але існує ряд значних проблем у даній галузі. Зокрема до цього часу не прийнятий законопроект про патріотичне виховання молоді. Кожна з державних інституцій реалізує свою концепцію патріотичного виховання, що не завжди узгоджується з іншими державними структурами та неурядовими організаціями, що здійснюють подібну роботу. Не визначена інституція, яка б здійснювала координацію діяльності всіх структур у забезпеченні патріотичного виховання (зокрема такою структурою міг би бути Виконавчий комітет при Міжфракційному депутатському об’єднанні  «За національно-патріотичне виховання» чи Департамент з питань патріотичного виховання  Ради Національної безпеки і оборони України). Не налагоджена ефективна взаємодія органів державної влади з громадськими організаціями. Крім того неурядові організації формують і намагаються реалізувати концепції патріотичного виховання, які суперечать одна одній. Якщо національно орієнтовані громадські організації проводять заходи по вихованню молоді на національних традиціях, створюючи умови для формування у молоді українського національного історичного наративу, то ветеранські організації пропонують програму патріотичного виховання молоді, яка відтворює радянський історичний наратив. Зокрема Український фонд соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил, Український фонд пошуку «Пам’ять» останні декілька років впроваджували у вітчизняних навчальних закладах Програму героїко-патріотичне виховання учнівської молоді «Навчання доблесті і слави» у рамках якої проводилася гра «Зірниця» та висвітлювалися такі теми: «Історична роль Переяславської козацької ради у долі двох братських народів Українського та Російського», «Радянська Армія, з миротворчою місією в гарячих точках планети»,«Нескорена і легендарна Радянська Армія, надійний щит нації.». Тільки останнього року реалізація цих програм була зупинена.

Також потрібно відмітити низький рівень інформаційно-пропагандистського забезпечення патріотичного виховання молоді. В ЗМІ досить мало матеріалів які б висвітлювали героїчні сторінки української історії, на багатьох програмах телебачення транслюються фільми та передачі, що відображають радянське імперське минуле Російської Федерації. Подібні тенденції спостерігаються і у вітчизняному кінопрокаті, який заповнений зарубіжними фільмами, які пропагують цінності інших країн.  На жаль фільмів вітчизняного виробництва, які б виховували молодь на кращих зразках української історії на сьогодні досить мало.

Для подолання вищезазначених проблем потрібно здійснити ряд наступних кроків, зокрема:

• Вдосконалити нормативно-правову базу патріотичного виховання молоді при активній підтримці Міжфракційного депутатського об’єднання  «За національно-патріотичне виховання», яке також буде контролювати реалізацію програм патріотичного виховання органами влади.
• · Під патронатом Міжфракційного депутатського об’єднання  «За національно-патріотичне виховання» створити Єдину державну концепцію  національно-патріотичного виховання як головну умову його кардинального покращення.
• · Створити Департамент з питань патріотичного виховання  Ради Національної безпеки і оборони України чи інший відповідний орган як  ініціативний, координаційний центр для забезпечення ефективного здійснення патріотичного виховання молоді з залученням представників відповідних міністерств та відомств, громадських організацій, ЗМІ.
• Сприяти посиленню співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями національно-патріотичного спрямування.
• Здійснити перевірку діяльності органів державної влади, що здійснюють реалізацію національно-патріотичного виховання, з метою оптимізації їх структури та кадрового складу, зокрема  закриття установ, що виконують подібні функції, зміна старих кадрів середньої та нижчої ланки управління тощо.
•   Здійснювати постійний моніторинг стану патріотичного виховання українців з залученням відповідних соціологічних служб.
• Створити механізми економічного стимулювання суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють підтримку заходів неурядових організацій, спрямованих на патріотичне виховання молоді.
• Координувати розробку та реалізацію загальнодержавних, місцевих і галузевих програм патріотичного виховання молоді центральними й місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
• Сприяти  діяльності загальнонаціональних організацій патріотичного спрямування та  реалізації проектів, спрямованих на національно-патріотичне виховання молоді, які довели свою життєздатність та ефективність, зокрема: (Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»), НСОУ Пласт, Спілка Української Молоді, Котигорошко, Бойовий гопак, Хортинг, Школа безпека інші).
• Активізувати інформаційно-пропагандистське забезпечення патріотичного виховання молоді шляхом розроблення рекомендацій щодо посилення патріотичної спрямованості програм радіомовлення та телебачення, матеріалів друкованих засобів масової інформації.
• Здійснювати підтримку виробництва вітчизняної кінопродукції, видання творів, постановки спектаклів, спрямованих на патріотичне виховання підростаючого покоління.
• Здійснювати підтримку комеморативних практик, спрямованих на формування патріотизму та історичної пам’яті, зокрема розробити і затвердити Концепцію державних свят України, створити Пантеон українських героїв.
• Здійснити моніторинг викладання дисциплін гуманітарного циклу (історія України, політологія, соціологія, філософія тощо) щодо їх патріотичної спрямованості і вдосконалити науково-методичне забезпечення цих дисциплін (особливо це стосується історії України).
• У загальноосвітніх школах посилити патріотичний аспект предметів гуманітарного циклу, посилити викладання предмету «Захист Вітчизни», зокрема вдосконалити його науково-методичне та поліпшити матеріально-технічне забезпечення, збільшити кількість годин.
• Сформувати ефективну систему військово-патріотичного виховання молоді на базі військових ліцеїв.
• Здійснювати проведення круглих столів, всеукраїнських конференцій, підготовку та видання наукових праць, науково-методичних, навчальних посібників і рекомендацій з питань національно-патріотичного виховання молоді на прикладах героїчної української історії та українських традицій.
• Здійснювати розробку та реалізацію міжгалузевих Програм розвитку краєзнавства та культурного туризму з метою ознайомлення з історією та культурою різних регіонів України та розвитком патріотизму.

Ми навели тільки ряд стратегічних напрямів у даній  сфері, які потрібно наповнити конкретним змістом при виробленні цільових програм патріотичного виховання. Крім заходів в гуманітарній сфері, комплексне впровадження патріотичного виховання вимагає системного і довгострокового підходу з вирішенням проблем в економічній, соціальній, політичних та інших сферах життєдіяльності країни.