Чупрій Леонід
Анотація. В статті аналізуються основні підходи до визначення концепту «національна ідея».Визначається основна функціональна цінність національної ідеї, яка спрямована на досягнення єдності, консолідації політичної нації для подолання тих викликів, які постають сьогодні перед українською державою.
Ключові слова: національна ідея, сучасні виклики, консолідація української нації.
Осмислення концепту «національна ідея» здійснювалося в працях таких сучасних українських учених як А.Астаф’єв, А.Брагінець, С.Возняк, Я.Грицак, В.Гудзь, М.Жулинський, О.Забужко, В. Кремінь, Г.Касьянов, В.Крисаченко, Р.Кісь, І.Кресіна, В.Лісовий, С.Приходько, М.Розумний, О.Семків, М. Степико, М.Сосновський, Д.Соловей, О.Сухий, Б.Червак, А.Фартушний, Б.Якимович та інші.
Мета статті: здійснити аналіз теоретико-методологічних підходів до розуміння феномену «національна ідея».
Актуальність проблематики
На сучасному етапі розвитку українського суспільства актуалізується питання створення і практичної реалізації національної ідеї. Як відзначає дослідниця М.Пірен: «Національна ідея покликана консолідувати українську політичну націю не як єдина надпартійна ідеологія і не шляхом державного примусу, а як спільна платформа всіх тих політичних, громадських, культурних сил, що визнають основні конституційні засади нашого національного буття[1, с.190]. Відсутність національної ідеї, яка б об’єднувала суспільство – це один з головних викликів цілісності та єдності держави, її національній безпеці.
Це підтверджують соціологічні дослідження проведені компанією Research & Branding Group у травні 2011 року[2]. Згідно опитувань більшість населення країни (77%) вважає розробку національної ідеї як актуальне завдання на сьогоднішній день для України. Найбільша частка таких респондентів у віці від 55 років і старше. Чверть мешканців України не змогли відповісти, серед них найбільша кількість респондентів у віці від 18-29 років.
Всього 12% українців розуміють національну ідею як єдність усіх регіонів України. У два рази менше (6%) респондентів, визначають національну ідею як подолання бідності, зростання національної самоідентифікації, і збереження незалежності та територіальної цілісності. Культурно-історичне і мовне визначення національної ідеї підтримує 3% українців. Майже кожен п’ятий (18%) опитаний респондент заявив, що національної ідеї в Україні немає.
Національна ідея — своєрідний дороговказ для нації. Вона повинна відповісти на основоположні питання: задля чого існує нація, яка її стратегічна мета, як вона реалізує себе в оточенні інших спільнот? І.Франко вказував на важливість формування ідеалів, що лежать в основі національної ідеї: «Усякий ідеал — це синтез бажань, потреб і змагань… Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили у найстрашніших муках і терпіннях… Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незалежна Україна» [3, с. 106]. М.Грушевський зазначав, що для реалізації української ідеї потрібно реалізувати право українського народу на самовизначення: «Наш край великий і багатий, один з найкращих країв у світі, створений для розвитку великої економічно сильної держави. Український народ повний великої життєвої сили, енергії, здібний, витривалий, високо здатний до організації, до громадської солідарності» [4, с. 133].
Але актуалізуючи питання формування національної ідеї, ми повинні чітко усвідомлювати всю складність і неоднозначність даного завдання, так як її формулювання передбачає вироблення чіткого методологічного апарату, грунтовного вивчення історичних етапів державотворення, глибокого і системного аналізу суспільно-політичної ситуації, створення потужного інтелектуального дискурсу з залученням громадськості та експертів з різних галузей суспільного життя. Так змішування в даному дискурсі аналітичних і синтетичних підходів унеможливлює формування єдиної методології. Знову ж таки не можна визначати сутність національної ідеї виходячи тільки з позицій ідеалістів чи прагматиків, економістів чи гуманітаріїв, політиків чи аналітиків, використовуючи тільки експертні розробки чи романтичні рефлексії. Крім того потрібно зважати на сучасні українські реалії, так як в умовах складної економічної ситуації в країні, посилення корупційних явищ, погіршення рівня життя значної частини населення, питання формування національної ідеї для більшості громадян є не на часі. Але від цього важливість формування національної ідеї не зменшується. Тому ми постараємося дослідити загальне семантичне поле, в межах якого робляться спроби щодо формулювання національної ідеї.
В сучасній науці існує цілий ряд визначень та декілька основних підходів до розуміння національної ідеї, які в деякій мірі навіть заперечують один одного. Прибічники першого підходу вважають, що її неможливо зрозуміти раціонально і осмислити за допомогою науково-теоретичних понять і вважають її скоріше трансцендентною категорією, що виражає прагнення українців до власного самовираження, наявності власної держави. Прихильники іншого підходу ототожнюють її з національним ідеалом, національною ідеологією чи доктриною. В їх розумінні національна ідея це духовна концепція національної свідомості, розуміння народом сенсу свого існування, це концентрований вираз стратегічної мети, національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі. Так М.Попович стверджує, що національна ідея – це суспільний проект загальнонаціонального масштабу, складовою якого є об’єктивне уявлення про становище нації, її цінності та проблеми, а також про загальнонаціональні цілі [5, с. 217].
Дослідниця І.Кресіна вважає, що національну ідею можна розглядати як концентрований вираз національно-патріотичного чинника. З цього погляду національна ідея є соціально-політичним, морально-етичним і психологічним феноменом народного буття, менталітетом народу, який згуртовує його в єдине ціле [6, с. 68]. О.Майборода пише, що національна ідея має являти собою тріаду з національного історичного „міфу” [7] (не плутати з історичними вигадками та фальсифікаціями), уявлень про національні інтереси та з національного ідеалу.
Інша дослідниця В.Піскун зазначає, що українська національна ідея має два виміри – філософсько-концептуальний як узагальнення досвіду українського народу та буттєвий вимір української національної ідейності. Дослідниця переконана, що сучасна українська ідея базується на двох протилежних типах культури, що грунтуються на двох типах власності – на притаманному українцям землеробському типу культури та на торговельно-накопичувальному, не властивому українському світогляду, застосування якого призводить до катастрофічних наслідків. На думку В.Піскун важливим аспектом формування і реалізації національної ідеї є модернізація і як необхідну умову “української перспективи” [8] визначає три напрями модернізації (економічний, політичний та структурно-управлінський). Цю думку підтримує і відома дослідниця Л.Івшина, яка зазначає, що націона́льна іде́я – це ідентичність і модернізація. Саме національна ідея повинна дати відповідь на основоположне для кожного запитання: хто я, громадянин України XXI століття: українець, слов’янин, православний, європеєць. І самоідентифікація дає можливість усвідомити себе частинкою єдиної спільноти – української політичної нації.
В цьому контексті національна ідея пов’язана з національною культурою, як сферою її практичного втілення. Тому змістовне наповнення національної ідеї має відбуватися з урахуванням національних культурних традицій українців.
Дослідники ще одного підходу, зокрема О.Костенко, вважають що національна ідея це соціальна – тобто політична, економічна, правова, моральна – культура громадян [9, с. 121]. Вони зазначають, що суспільне життя людей є проявом їхньої волі й свідомості. І якими є уявлення та культура людей такими є й прагнення та сподівання, що й лежать в основі національної ідеї.
Ряд дослідників пов’язують розуміння національної ідеї з соціально-економічними чинниками. Зокрема О.Кужіль зазначає, що добробут українського народу і кожного його громадянина, незалежно від етнічного походження, – це саме та універсальна й функціонально-спроможна національна ідея, яка кристалічно – правильно об’єднує в собі всі необхідні ідейні грані [9, с. 40]. В.Лисицький також підтримує даний напрям, вважаючи, що ключовою складовою національної ідеї України має стати забезпечення високої конкурентоспроможності національного продукту [9, с. 94]. Ю.Полунєєв, розкриваючи дану ідею, зазначає, що конкурентоспроможність як мета, забезпечується взаємодією низки чинників, одним з яких є культура.
В колективній монографії співробітників Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України наведене таке визначення національної ідеї: «Сенс розуміння національної ідеї полягає у визначенні мети існування національної спільноти, з’ясуванні її історичного призначення, вироблених систем ціннісних спрямувань (з урахуванням як загальнолюдських принципів і уявлень, так і специфічних, властивих певному соціуму); а також усталених ціленаправлень, прагнень (як усвідомлених, так і підсвідомих) у визначенні свого місця … з – поміж інших народів» [ 9, с. 3-4]. З наведеним формулюванням полемізують Я.Яцьків, С.Бублик, Ю.Канигін, вважаючи його нечітким, на їхню думку, більш влучне розуміння національної ідеї як інтелектуально окреслених, свідомо і чітко сформульованих духовних (священних) основи буття етносу – його автентичності, цілісності, історічної спрямованості, сенсу життя та місця з – поміж інших народів.
В деяких публікаціях висловлюються думки, що в Україні взагалі немає національної ідеї. Як пише П.П.Толочко, «…те, що ми намагалися і намагаємося видавати за національну ідею, в дійсності є, в кращому випадку, етнічною українською, не здатною консолідувати весь народ України на надзусилля в будівництві нового життя» [10, с. 341]. Ця сентенція говорить про те, що національна ідея по-різному розуміється науковцями і політиками і, дійсно, усталеної точки зору немає. Але відсутність загальноприйнятого формулювання ще не означає відсутності ідеї. У зв’язку з цим хотілося б нагадати слова відомого українського мислителя В.Липинського, який писав; «Нація – це реалізація хотіння до буття нації. Коли нема хотіння, висловленого в формі ідеї, – нема нації. Але так само нема нації, коли це хотіння не реалізовується в матеріальних формах держави».
Функціональна цінність національної ідеї
Національна ідея повинна бути спрямована не тільки на становлення нації взагалом, а також на захист інтересів і прав кожного окремого громадянина. Національна ідея демократичного суспільства повинна прагнути до врахування ключових потреб громадян: мови спілкування, культури, релігії, вибору професії, тощо, а держава як інститут забезпечувати їх реалізацію в рамках конституції. В даному контексті національна ідея уявляється як договір між громадянином і державою про взаємні зобов’язання і гарантії щодо дотримання основних принципів особистого і громадського життя.
Але яким би не було б визначення даного духовного феномену, і за формою, і за змістом – суть одна, в першу чергу, це прагнення до єдності, до консолідації політичної нації задля досягнення певних здобутків, до подолання тих викликів, які постають сьогодні перед українською державою.
Але сам процес вироблення національної ідеї є досить складним і суперечливим. Дослідник М.Розумний, проаналізувавши можливі напрями теоретичного осмислення концепту національної ідеї, зазначає, що нині варто відмовитися від спроб “вгадати” чи “вигадати” українську ідею, оскільки відповідні смисли можуть бути сформовані лише природним шляхом. Науковець висунув тезу, що основою національної ідеї може бути унікальний ідейний синтез, який не може бути виведений з попереднього досвіду спільноти. Прикладом може бути ідея “Третього Риму”, що виникла в середовищі православного чернецтва Московського царства, перебуваючи при цьому на периферії загальноєвропейських процесів та відповідних смислів.
М.Розумний також обґрунтувує тезу про те, що національна ідея не може бути простою сумою “бажаних” характеристик національного майбутнього, оскільки цей перелік ніколи не буває повним, а зміст кожної з пропозицій неминуче викликатиме різнотлумачення і суперечки. В цьому контексті саме наукове та гуманітарне середовище покликане створити належне культурне підґрунтя для появи мобілізуючої ідеї, а також організувати необхідне комунікативне “напруження” референтного поля навколо можливих персональних ініціатив і пропозицій[8].
Якою ж повинна бути національна ідея?
Вона в першу чергу повинна відображати національний характер українського народу. Відомий мислитель І.Ільїн зазначає: «Національна ідея повинна бути саме національною, виражати самобутність нації, те, що їй властиве і становить її силу, що вона має бути особливою порівняно з ідеями інших народів [11, с. 263] Українська дослідниця І.Кресіна зазначає: «Якою мірою національна ідея формує смислові центри національної свідомості, такою ж мірою національна свідомість визначає життєздатність та перспективність національної ідеї» [12, с.6]. О.Майборода зазначає, що українською вона може бути або у суто етнічному сенсі, як ідея титульної нації, а бо у надетнічному, як ідея поліетнічної нації співгромадян. Хоча і в першому і в другому варіанті сформулювати її буде досить важко [7]. Надто відмінні погляди у різних сегментів суспільства на українське минуле, на геостратегічний курс і т.д.
Ми повинні виробити національну ідею, яка базується на вітчизняних традиціях, нашій історії. Дослідниця М.Пірен відзначає, що «українська національна ідея в її історичному ракурсі має багато позитивних рис, які можуть бути привабливими для представників інших етносів. Це насамперед принципи демократизму, поваги до інших, толерантності, волелюбності, особистої свободи, поваги до прав особистості тощо, які в Україні ґрунтуються на історичних традиціях Гетьманщини та Запорозької Січі» [1, с.197].
Національна ідея повинна забезпечувати реалізацію загальноукраїнського інтересу – сукупності інтересів окремих громадян, сімей, організацій, етнічних груп, а не абстрактного поняття «Україна». В цьому полягатиме наша головна відмінність від наших близькосхідних сусідів, для яких ключовою цінністю була і залишається цінність приналежності до «єдиної, великої і сильної держави».
Але, відображаючи інтереси громадян та організацій, громадянського суспільства в цілому, національна ідея повинна мати державницьке спрямування. Вона повинна поєднувати інтереси громадян, суспільства та держави
Тому підсумовуючи слід констатувати, що серед науковців немає чіткого визначення поняття «національна ідея». Але є чітке розуміння, що національна ідея повинна сприяти становленню Української держави як розвинутої демократичної, правової країни, яка може зайняти достойне місце у світовому співтоваристві. В цьому контексті національна ідея має відповідати гуманізації суспільства, органічно поєднувати національні та вселюдські цінності, мати людино творчу, націєзберігальну та державотворчу спрямованість.
