Андрій Кисельов
Є Бог на світі. Ми називаємо його різними іменами, намагаємося чогось зробити всупереч тим законам, які Він надав людству, але Він – є. Навряд це сивий дідусь із хмар – все набагато складніше. Та річ не в тім, який він і якими назвами користуються люди – бо насамперед Він повинен бути в душі. От вже й Ватикан видав премію вченому, не згадаю його імені, який зміг доказати, що всі процеси у Всесвіті настільки щільно пов’язані між собою, що миттєво відображаються в усіх його куточках – от тобі і доказ того, що Господь є скрізь. То чому ж ми такі, які є? Чому ми, добре розуміючи, що робимо щось не так, як треба, все одно робимо це? Від того, що десь в глибині душі все ж-таки сумніваємося? Чи просто закриваємо очі на очевидне, живучи за принципом «хай буде те, що буде», а сьогодні за всяку ціну можна робити все, що заманеться? Звідки в наших «мажорах» ота безкарність – чи не від того, що в них на очах їхні «заможні» та «круті» родичі можуть дати наказ – і хтось сяде до в’язниці за чужий злочин, натякнути комусь – і тіло зникне разом із людиною навіки, взяти до рук зброю і вбити людину на очах її дітей, чи просто купити пів-лісу, чи озеро і встановити охорону там, де ще вчора діти могли збирати гриби та купатися? Ми дивимося на все це і питаємо себе, де ж Бог? Де ж ота справедливість, Господи?
У неділю – вибори. Ні, я нікого не агітую. І ні за кого. Бо немає зараз за кого голосувати. Я обираю лише тих, кому вірю особисто. Хоча й не впевнений у тому, що це щось змінить. А оті всім відомі ордени пітьми з цікавою назвою «партії» – то дикість, яка не має нічого спільного із патріотизмом. Комусь може й до вподоби цей фарс, та от – не мені… Дуже вже боляче потім жити у тому, що потім «відроджують», «будують» та «покращують» оті, обрані, «люди першого сорту»…
Ніхто й не обіцяв, що буде легко. І нехай «багаті теж плачуть», та напевно ж легше плакати у власному басейні за пляшкою віскі елітних сортів, ніж під самогонку за канавою? Легше?
Ми все ж-таки, мабуть, робимо щось не те, обираємо не тих, вже двадцять років поспіль! Наші ж-бо діти не вчаться у Лондонах чи Парижах, не їздять щодня «пообідати в кабак», але знають, куди винести сміття і як мити посуд. Ми дивимося на наших дітей і питаємо себе – чи правильно було не дати хабаря т у д и с ь, чи вірно було не впасти на коліна перед о т и м, чи не треба було б вклонитися о т о м у? Може, хай вже не мені, та хоч дитині моїй краще живеться в цьому жорстокому світі?
Ми не були такими – вони зробили нас такими. Тож – хай не дивуються нічому – все буде саме так, як має бути. Прийде час – і світ насправді буде зовсім іншим, і цей час вже не так далеко, як багато хто сподівається. Зупинити цей процес не в людській владі. Хай там що – світ треба змінювати, якщо хочеш іншої долі. Хтось-таки це робить, а хтось – чекатиме. Будда колись сказав: «смішно вважати, що хтось може зробити тебе щасливим, чи нещасним». Як це зрозуміти, коли ти не володієш ситуацією? Може справа не в тому, щоб ти змінив світогляд – а в тому, що треба змінювати себе, але це також напівправда.
Люди мають справжню силу саме тоді, коли вони разом. І вже обставини тоді сприятимуть змінам. До цього йде світ, про це вже кажуть і в інтернеті, і в пресі, і по телебаченню. Зміни неминучі, і все, що відбувається у світі обов’язково знайде відгук і в Україні.
І той, хто накоплює не благодать Божу – тоді вже не відкупиться, бо Господу не потрібні гроші.
«Все і завжди проходить», – було написано на персні Соломона. Але вірно й те, що все повертається «на круги своя». Людина приходить у світ цей не з власної волі і не з власної волі йде звідси. Йде такою ж голою і поодинокою, як приходила. Це – факт. А як не з своєї волі, то з чиєї?
Комусь, може, пора замислитися над цим?
Є Бог на світі. Але, якщо ти не віриш у Нього, Він також не вірить у тебе.
