Вахній Олесь
Долучаючись наприкінці 80-их років вже минулого століття до справи поборення сатанинської сов’єтської системи, я розумів що її адепти є вкрай підлим, морально розкладеним й духовно здеградованим людом. Час засвідчив, що чесноти принциповості, пошани гідності інших, благородності, рівно як й спромоги дати тверезу оцінку явищу або події, для них не є притаманними. Зникнення з політичної арени світу “імперії зла” й постання п’ятнадцяти нібито незалежних держав, жодним чином не усунуло з суспільного життя орду запопадливих виконавців вказівок кремлівських очільників. Вчорашні комуністи й цербери системи з КГБ, МВС, органів прокуратури, челядників всих рангів і рівнів, з нечуваним і небаченим завзяттям взялись до нових форм визиску й грабунку. Їхніми стараннями, в Україні постала гідна сов’єтській бюрократії зміна. Суттєво цинічніша й набагато безпринципніша. Навіть найменший замах на її свавільне панування вона трактує злочином й “антидержавним виступом”. З її вини Україна перетворилась в найкорумпованішу державу Європи з неймовірним розгулом криміналу. Проте лише формально суверенізована, постколоніальна, постокупаційна й відверто антинаціональна адміністрація навіть не позичивши очей в Сірка, звинувачувала в усих негараздах небайдужих до долі ближніх й України патріотів. Її зусиллями, кожен хто подавав голос протесту й незгоди з посталим з її вини і її зусиллями ненормальним станом речей, ставав об’єктом переслідувань й репресій.
Впродовж 23-ох років формальної незалежності, мені неодноразово доводилось зазнавати адміністративних й кримінальних переслідувань. Звинувачували в спаленні прапору Сов’єтської України, руйнуванні пам’ятників Леніну й ушкодженні табличок котрі незаслужено вшановували ворогів українського народу, протидії діям українофобських й антиукраїнських середовищ.
Гучні обіцянки горлопанів в часи Помаранчевої революції й очільників нинішньої влади здійснити люстрацію, залишились нездійсненними обіцянками. Зміна верхівки жодним чином не усунула від влади безпосередніх учасників репресій, посадовців-хабарників й нефахових пристосуванців. Під сучасну пору, саме їхніми зусиллями здійснюється дискредитація прагнень і зусиль мільйонів українців, котрі протестуючи проти несправедливості виходили на Майдан.
Близько двох років тому, за фактом участі в закритті зали ігрових автоматів, супроти мене було порушено кримінальну справу. Прокурором котрий “підтримував” (насправді фабрикував) “державне обвинувачення” виявився виродок з неукраїнським прізвищем Брянцев. Його участь в справі супроти мене не є випадковою. Показове закриття забороненої постановою Кабінету Міністрів від 15.05.09. зали ігрових автоматів відбулось в травні 2012-го року. Тогочасний прокурор Святошинського р-ну столиці Смітюх не помітив в наших діях жодної ознаки злочину, й відмовився підтримати клопотання органів МВС щодо арешту мене й інших учасників. Проте вже в червні 2012-го року, до штату прокуратури Святошинського р-ну вводять вже згаданого Брянцева. Справу “нагляду” за “рухом” порушеної відносно мене кримінальної справи за фактом участі в закритті зали ігрових автоматів було доручено саме йому. Призначення не було випадковим. В період суду над учасниками акції “Україна без Кучми” він заповзято “підтримував державне обвинувачення” супроти патріотів, й самозакохано роздавав інтерв’ю, в яких називав їх злочинцями. Наслідком кількарічного ув’язнення, стало суттєве погіршення здоров’я засуджених. Четверо з них, передчасно відійшли до іншого світу. Цей факт, є підставою вважати Брянцева фахівцем в царині нинішніх політичних репресій.
Я неодноразово подавав до Прокуратури міста Києва, Генеральної прокуратури, Міністерства Внутрішніх Справ, й депутатам ВР скарги на факти упередженості, фальсифікування, погроз, шантажу й свавілля до яких безпосередньо вдавався Брянцев. Отримані відповіді вражали цинізмом, нефаховістю й формалізмом. 11-го березня, мені зателефонували журналісти кількох видань, й попрохали прокоментувати подію яка відбулась в прокуратурі Святошинського р-ну. Зі слів журналістів, мені стало відомо, що гурт невідомих в камуфляжах і масках, змусили Брянцева написати заяву про звільнення з органів прокуратури. Факт люстрації не міг не радувати.
Третього квітня, призначений замість Брянцева помічник прокурора Амельченко, пред’явив в суді мені нове обвинувачення. Дещо м’якіше (хоча й не набагато), аніж те, котре “підтримував” Брянцев. Проте, біля виходу з Святошинського суду, мене й п’ятьох моїх товаришів зупинив гурт осіб в цивільному. Один з них, зажадав без ознайомлення поставити підписи в паперах які він тримав в руках. На мою вимогу відрекомендуватись, він тремтячими руками ткнув посвідчення працівника прокуратури Святошинського р-ну М. Кокоша. За мить, в коридорах Святошинського суду столиці з’явилось більше десятка осіб виряжених в камуфляж, бронежилети, без розпізнавальних знаків й з закритими обличчями. Приблизно така ж кількість в цивільному їх активно підтримувала й навіть здійснювали керівництво. Наявні в суді камери зафіксували, як моїх товаришів повалили на підлогу й погрожуючи застрелити забороняли вставати. П’ятеро осіб притиснули мене до столу й вимагали поставити підписи на кількох аркушах паперу які підсовував Кокош. Таким геть нецивілізованим чином, мені повідомляли про підозру в участі “люстрації” Брянцева. На іншому папері повідомляли про клопотання до Святошинського суду взяти мене під варту.
З змістом “Підозри” й “Клопотанням про взяття під варту” я ознайомився вже в райвідділі міліції. Перед цим, двоє в цивільному й двоє в камуфляжах, бронежилетах, камуфляжних масках й без розпізнавальних знаків, завдали мені тілесних ушкоджень. Стусани, копняки й тиск пальцями на очі, всі четверо супроводжували найдобірнішою лайкою, погрозами й обіцянками знищити. Зрозуміти причину ненависті й люті було не тяжко.
-Скатіна майданавская, вас всех перестрелять надо. Чмо бандеровское.
Перепрошую, але це були найм’якіші з виразів які довелось в хвилини побиття чути.
Більш ніж ідіотська поведінка працівників Святошинської прокуратури, Управління МВС в м. Києві, й Свтошинського РУ ГУ МВС обурила не лише мене. Суддя котра за кілька годин розглядала клопотання про взяття мене під варту, відмовила забаганці тих, хто призначив Кокоша від імені слідчого вимагати санкції на утримання мене в слідчому ізоляторі. Проте в подальшому, мушу захищатись сидячи під домашнім арештом. З вуст захисника довідався, що помічник прокурора Кокош вже подав скаргу до апеляційного суду, й прагне таки отримати дозвіл на обмеження моєї волі. Невже і він не розуміє, що на все приходить час розплати? Невже забув, що брехнею і до нього світ обходили, але назад не повертались.
