Вахній Олесь
Гортаючи шпальти нинішніх друкованих українських видань й проглядаючи новинарні сайти в мережі Інтернет, геть не важко помітити кілька вкрай неприємних тенденцій. Значний відсоток осіб котрі мають посвідчення журналіста й подають загалові інформацію, насправді є людьми з вкрай обмеженим кругозором. Публікація замовних матеріалів та ганебне явище цензури з боку власників медійних видань й залежних від їхніх примх редакторів, – насправді суттєво дискредитують фах журналіста. З сумом і прикрістю доводиться визнати, що примітивні й нічого не конкретизуючі штампи, упереджені кліше, застарілі, зформовані ще за часів сов`єтської окупації стереотипи й боягузливе уникання дати події або явищу про яке йде мова хоч якусь аналітичну оцінку, – нині перетворились в норму.
Кілька тижнів тому, москвинські інформаційні агенції здійняли неабиякий ґвалт. Причиною істерики став арешт литовськими прикордонниками колишнього офіцера спочатку сов`єтської, а згодом і москвинської армії Юрія Меля. Згідно наявної в Генеральній прокуратурі республіки Литва інформації, Юрій Мель очолював військовий підрозділ, який здійснював захоплення об`єктів (телевежі й теле-радіостанції) в січні 1991-го року. 14-го травня, італійськими карабінерами, за клопотанням Генеральної прокуратури республіки Литва, в аеропорту Мілана був взятим під варту ще один військовий злочинець й безпосередній учасник вбивств. Ним виявився колишній заступник командира 76-ої дивізії повітряно-десанних військ (ВДВ СССР) Васілій Кустрьо. Нагадаю, що злочинні дії сов`єтської вояччини на початку січня 1991-го року у Вільнюсі, спричинили смерть 14-ти осіб. Ще кількасот отримали поранення.
Нинішнє жалюгідне скигління арештованих вбивць й погрозливе гарчання москвинського міністерства закордонних справ, звичайно ж мають пояснення. Росія, як правонаступниця «імперії зла» (себто СССР), шукає шляхів уникнення відповідальності за злочини здійснені в період окупації країн Балтії. Адже визнання вчинення цих злочинів, зобов`язує не лише до формального вибачення й нещирого каяття. Визнання вини (в данім випадку байдуже, чи визнане воно буде і самою Московією (Росією), чи лише судовими інституціями республіки Литва), зобов`яже кремлівських чинників до виплати мільярдних компенсацій.
Ігнорація українськими ЗМІ повідомлень про арешт виродків і вбивць Меля й Кустрьо, насправді також має чітке й логічне пояснення. Окупаційна адміністрація Української Сав`єтської Соціалістичної Республіки була формована з осіб як брали пряму й безпосередню участь в справі морального розкладу й духовного окрадення українського народу. Формально суверенізована окупаційна адміністрація, впродовж всього періоду формальної незалежності продовжувала здійснювати ганебну політику винародовлення українців. Згадка про арешт москвинських вбивць, загрожує і їм, оскільки постмайданівська Україна вже далеко не та, котрою була до всенародного повстання супроти хунти етнічних чужинців Януковича, Азарова, Льовочкіна, Калініа, та Арбузова.
Показова ігнорація проблеми, жодним чином не скасовує її доречності та вагомості. Запроданці й етнічні чужинці котрі в період окупації й формальної незалежності здійснювали злочини, з часом таки сядуть на лаву підсудних. Факт праці й приналежності до компартійних, профспілкових, адміністративних, силових і сов`єтських структур вже сам по собі є злочином й заслуговує на кару. Стверджую: правдиві, написані в смердючій камері для довічного ув`язння спогади Леоніда Крачука, Леоніда Кучми й першого керівника київського підрозділу ОМОН Анатолія Кулікова, дадуть українському суспільству набагато більше користі, аніж їхнє нинішнє пашталакання й беззмістовні поради.
Згадка про нехай і запізнілу кару, загрожує й чималій кількості нинішніх працівників органів МВС, СБУ й прокуратури. В період свавілля постколоніальної адміністрації Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковича, їхніми руками здійснювались репресії стосовно незгідних. Імена багатьох з них відомі самим репресованим, а документи котрі підтверджують факти незаконного слідкування й збору інформації, фабрикування кримінальних справ, всебічного перешкоджання правозахисній та громадській діяльностям ще не запилились в архівах СБУ та МВС. Потрібні лише усвідомлення і прагнення загалу. З тим і очистимо наше суспільство від аморального лайна й здеградованого намулу.
P.S. Користуючись нагодою, повідомляю читачам наступне: патріотично налаштованими громадянами Києва, здійснюється збір інформації про злочинну діяльність працівників Святошинської районної прокуратури м. Києва, та Святошинського РУ ГУ МВС в м. Києві. Особами котрі не уникнуть кари за злочини проти українського народу є:
1) Старший прокурор Святошинської районної прокуратури м. Києва Валентин Брянцев. Був прокурором обвинувачення в часі судової розправи над учасниками акції «Україна без Кучми». З його вини, троє учасників акції вже відійшли до вічності. Згодом, на замовлення зкриміналізованого керівництва У МВС в м. Києві, фабрикував кримінальну справу проти борців з нелегальним азартно-ігровим бізнесом.
2) Старший прокурор Святошинської районної прокуратури м. Києва Максим Кокоша. Був прокурором обвинувачення й вимагав арешту для учасників Євромайдану в січні 2014-го року.
3) Прокурор Святошинського р-ну м. Києва Едуард Томін. Слухняно підписував подані йому сфальсифіковані матеріали супроти громадських активістів.
4) Старший слідчий Святошинського РУ ГУ МВС в м. Києві Володимир Коломієць. Фабрикував кримінальні справи проти учасників Євромайдану в січні 2014-го року й подавав їх старшому прокурору Святошинської районної прокуратури м. Києва Максимові Кокоша.
Кличу поповнювати список. На все приходить час розплати.
