Вахній Олесь
Досвід країн розвинутої демократії засвідчив: добробут кожної людини залежить від чіткого і належного функціонування держави в цілому. Необхідною в цій справі умовою є внутрішня згуртованість населення. Людині, як суспільній істоті, від природи притаманні здатність до співпраці з собі подібними. І, що найважливіше, інстинктивне прагнення до табуювання асоціальної поведінки та бойкотування її носіїв. Громадянська солідарність і законодавче обмеження індивідуального та групового егоїзму в цивілізованому суспільстві важать більше, аніж простраційні розмови про матеріальний добробут. Відомо ж бо, що атрофація людяного і людського спричиняє стрімкий занепад духовності та моралі, створює умови для деградації кожного зокрема і спільнот в цілому.
Вибори до Верховної Ради, які відбулися наприкінці жовтня, запам’яталися хіба що неочікуваним для багатьох результатом. Прагнення сподобатись електорату і не обтяжувати себе науковим обґрунтуванням запропонованих проектів та програм були спільними для влади, створеної нею ж партії “Україна Вперед” та зібраній в “Батьківщині” формальній опозиції. Нинішній правлячий клас усіма доступними йому методами розкладав і продовжує розкладати суспільство згори. Зі всієї його виборчої риторики запам’яталися лише ключові слогани про “Україну для людей” та “покращення вже сьогодні”. Кинута в “електоральні маси” порція беззмістовної фразеології насправді була досить обтічною і малопридатною для запам’ятовування. Лагідно посміхаючись, прем’єр-міністр і президент запроваджували нові податки, брали позики, які роблять боржниками навіть новонароджених українців. Наситившись зростанням споживчих цін (особливо на продукти харчування), балансуванням реальних прибутків на межі цивілізованого існування, хитромудрими маніпуляціями Держкомстату із горезвісним “споживчим кошиком” та перманентними інфляційно-дефолтними очікуваннями, загал наважився нарешті дати тверезу оцінку чималій кількості нещирих байкарів.
Не кращими виявилися в часі виборчих перегонів і функціонери визнаної режимом опозиції. Лаючи на всі лади виключно Партію Регіонів, вони не згадали (навіть на рівні звичної для них популістської демагогії) підняту на щит лише кілька років тому ідею суспільного солідаризму. До речі, аналітики звернули увагу на вкрай слабку передвиборну агітацію об’єднаних в “Батьківщині”. Ця обставина дала підстави підозрювати її очільників у неоприлюднених домовленостях із поки що наділеними виконавчою та більшістю в законодавчій владах. Щоб там не було насправді, але і влада, і опозиція з “Батьківщини” діють спільно в справі запровадження у суспільстві аморальних принципів “мета виправдовує засоби” та “кожен сам за себе”.
Далекою від моралі в часі виборів була і поведінка значної кількості кандидатів-мажоритарників. Небайдужі до політики вже акцентували увагу, що дії багатьох нагадували ярмарки. Уподібнившись до базарних гендлярів, претенденти переймалися прагненням продати свій неякісний крам якомога дорожче. Точніше — виміняти власне прагнення здобути крісло депутата на голос виборця. Чимало хто вдавався до показового чорноробства: висаджували саджанці, збирали сміття, фарбували або навіть замінювали лави біля під’їздів. Після того, звичайно ж, всідалися на ці самі лави і роздавали обіцянки в справах поглиблення, покращення, розширення, збільшення й наближення.
Насправді реальні проблеми громадян не вирішуються фарбуванням дверей, позачерговим вивезенням кількох контейнерів сміття, прокладанням асфальтованих шляхів та облаштуванням дитячих майданчиків. Питання державного планування і контролю за його виконанням повинні здійснюватися фахівцями виконавчих служб, а не законодавцями. Дешеві, проте показові заходи в справі пошуку прихильників посталих проблем та викликів часу ніколи не вирішать. Опрацьований фахівцями закон і контроль за його виконанням матиме набагато більше позитиву, аніж загравання з виборцями. Пріоритетом депутата-мажоритарника мусить бути забезпечення належної комунікації з виборцем і нагляд за дотриманням державних програм в окрузі.
Рішенням робочої групи з питань підготовки першого засідання нового складу Верховної Ради урочисте його відкриття відбудеться 12-го грудня. Згідно оприлюднених ЦВК даних, вперше народними обранцями стануть 236 осіб. Найбільше «регіоналів» — 73, від «Батьківщини» — 49, «свободівців» — 36, «ударівців» — 34, 21 комуніст, 22 самовисуванці і один представник партії «Єдиний Центр». Вперше у парламенті з’являться фракції «Свободи» та “УДАРу”. Досвід парламентської роботи серед перших має лише Олег Тягнибок.
Вибори засвідчили зріст національної та державницької свідомості народу. Довгий час практикована аморальна система купівлі збіднілих, втомлених і зневірених нині себе не виправдала. Рішення про проведення перевиборів у п’яти округах були наслідком гучного оприлюднення фактів упередженості в часі підрахунку голосів головами окружних виборчих комісій — або ж тиску на них. Загал починає розуміти, що справжня еліта ніколи не продасться заради дочасних вигод, оскільки мислить категоріями вічності. Проте кількість зафіксованих порушень в часі виборів дає підстави стверджувати, що серед новообраних таки присутній відсоток здобувших мандат шляхом підкупу та маніпуляцій. Окремої розмови заслуговує і фаховість значної кількості осіб, які після складення присяги впродовж кількох років будуть законодавцями, а також знання ними історії та психології народу, яким збираються керувати.
Новообраний склад ВР суттєво різниться від всіх попередніх. Прогнозувати дії політиків — справа для фахівців та політологів невдячна. Журюся, що нинішній склад не має в собі таких принципових і послідовних борців за утвердження українства, як Іван Заєць, Юрій Гнаткевич та Тарас Чорновіл. На жаль, їхній голос виявився заслабким задля того, аби перекричати горлопанів із валізами грошей.
Тріумфальний вхід до ВР партії “Свобода” насправді не був наслідком вдало поданих загалові привабливих гасел. Ідеї побудови держави на природніх, національних принципах торувалися ще за часів окупації дисидентами з очолюваної Григорієм Приходьком Української Національної Партії, заснованим Зеноном Красівським та Іваном Кандибою об’єднанням Державна Самостійність України, Спілкою Незалежної Української Молоді та Українською Націоналістичною Спілкою. Згодом, після проголошення Незалежності, постав цілий ряд партій та організацій. Доречним був і досвід “Помаранчевої революції”, коли ідея Національної революції була підмінена демократичними гаслами, антирежимним протистоянням, настановою на осіб та боротьбою за другорядні речі. Завдячуючи копіткій праці свідомих на національній ниві, досягненням і помилкам, серед українців визріло усвідомлення необхідності проведення до законодавчого органу потуги, яка би практично втілювала у життя ідеї захисту українців від духовної деградації, фізичного вимирання, асиміляції та узалежнення зовнішніми чинниками. Сподіваюся, брак досвіду компенсується прагненням змінити існуючий стан речей в кращий бік.
Попри згадану вище невдячну справу прогнозувань і передбачень, дозволю собі таки поділитися з цього приводу кількома думками. Непередбачуваною буде позиція “Удару”. Кличко ніколи не вирізнявся принциповістю, а проведена його іменем команда складається з людей різних переконань і поглядів. Здійснювана президентом та урядом політика вимагатиме законодавчого закріплення. Тактика протидії їй з боку опозиції навряд чи зазнає кардинальних змін, тож практику блокування трибуни та емоційної штовханини довкола неї виборцям доведеться терпіти ще впродовж кількох років. Рішення старого складу ВР про надання місця фракції “Свободи” в самому кінці сесійної зали навряд чи стримає молодих парубків від коротенького кросу в разі необхідності. Україну швидше всього очікує продовження на кілька років мораторію на продаж землі. Ці наміри єднають комуністів, “Свободу” і чималу частку опозиціонерів з “Батьківщини”. Привернуть до себе увагу загалу ініціативи “Свободи” в справі люстрації та пенсійної реформи, скасування закону “Про основи державної мовної політики”. Варто очікувати також спробу перегляду Харківських угод. Тож із новим парламентом, співвітчизники!
