Павло Гай-Нижник, Леонід Чупрій
Сьогодні для українського суспільства є характерною криза ціннісно-світоглядних засад, яка проявляється у втраті моральних орієнтирів, зростанні девіантної поведінки, збільшення розпорошеності і диференціації українського суспільства. Цю кризу можна подолати шляхом переоцінки колишніх норм і побудові на цій основі нової системи цінностей. Відтак актуалізується питання більш ґрунтовного дослідження національних цінностей, національних інтересів та цілей в контексті реалізації політики національної безпеки.
Питаннями дослідження аксіологічних засад політики національної безпеки займаються ряд дослідників, зокрема В.Горбулін, С.Здіорук, О.Литвиненко, А.Качинський, А.Возженников, Г.Новицький, М.Розумний, Б.Парахонський, С.Пирожков, Г.Ситник, М.Ожеван, Ю.Опалько А.Дацюк, В.Ліпкан та інші. Активно дослідженням цінностей займаються співробітники Інституту філософії та соціології НАН України, зокрема А.Ручка, Е.Головаха, Н.Костенко, А.Колодний, Л.Філіпович, О.Злобіна, Л.Бевзенко, Л.Скокова, Н.Соболева, М.Паращевін інші.
Мета статті: здійснити аналіз національних інтересів, національних цінностей та національних цілей як складових політики національної безпеки в гуманітарній сфері.
Формування політики національної безпеки загалом і, зокрема, в гуманітарній сфері в першу чергу має бути спрямованим на визначення завдань і цілей даної політики, що найбільш повно може бути відображено в Стратегії національної безпеки. При створенні такої Стратегії можуть бути використані два основні підходи.
Перший підхід – це коли в основі розробки Стратегії лежить ієрархія національних інтересів і цілей. Другий підхід орієнтується на формування ієрархії національних цінностей. Хоча на нашу думку, найбільш оптимальним є третій – інтегрований підхід до дослідження феномену національної безпеки, прихильники якого (А.Величко, І.Волощук, В.Горбулін, Б.Демидов, А.Качинський, В.Ліпкан, В.Манілов, С.Пирожков) акцентують увагу на взаємозв’язку національних цінностей та інтересів, необхідності врахування їх взаємозумовленості у дослідженні проблем національної безпеки.
Розглянемо більш детально зазначені підходи. Зокрема в першому підході відбувається орієнтація на «національні інтереси». Потрібно чітко виразити їх змістовну наповненість. Існує ряд визначень поняття «національні інтереси». Одна з перших спроб була здійснена в «Малій енциклопедії етнодержавознавства» (1996), де В.Кириченко стверджує, що «національні інтереси» – це «інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом» [1, с.118]. В даному контексті національні інтереси створюються всіма елементами політичної системи є основою функціонування її складових.
«Енциклопедія етнокультурознавства» визначає «національний інтерес» як «реальну причину дій нації і держави, спрямованих на своє виживання, функціонування і розвиток», або як «сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратегії і тактиці в галузі національної безпеки» [2, с.421].
Доречно буде нагадати, що у Законі України «Про основи національної безпеки України» національні інтереси українського народу визначаються як «життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток» [3]. На нашу ж думку, ототожнення понять «національні інтереси» і «національні цінності» є некоректним. Позаяк національні цінності лежать в основі національних інтересів, вони визначають їх спрямованість, проте вони не є національними інтересами. Взагалі інтерес можна розглядати як об’єктивно зумовлений мотив діяльності суб’єкта (окремої людини, соціальної спільноти) що складається з усвідомлення ним власної потреби та з’ясування умов і засобів її задоволення. Інтереси тісно пов’язані з потребами, виникнення ж потреби є, власне, початковим етапом формування інтересу. Тому в даному контексті національні інтереси можна кваліфікувати як визначальні потреби суспільства і держави, що визначаються економічними і геополітичними відносинами даної держави в певну епоху, культурно-історичними традиціями, потребою забезпечення безпеки, захистом населення від зовнішніх і внутрішніх загроз.
З цього приводу Г.В.Новицький зазначає, що національні інтереси – це суб’єктивне усвідомлення основних, життєво важливих потреб країни. Безпека є саме такою потребою. А отже основний національний інтерес України – забезпечення її безпеки. Відтак, не національну безпеку потрібно виводити із національних інтересів, а, навпаки, в основі національних інтересів знаходиться національна безпека [4, с.46]. І.О.Кресіна ж вважає, що саме національна свідомість є універсальним вираженням національних інтересів, їх генератором і центром осмислення [5, с.116].
Сам термін «національний інтерес» було запозичено із західної політичної літератури, де він визначався як «державний інтерес». Саме таке розуміння є переважаючим в західних країнах, оскільки вони собою являють здебільшого мононаціональні держави (не стільки в етнічному аспекті, скільки в соціальному). В західних суспільствах нація представляє собою єдність громадянського суспільства і держави, відтак національний інтерес виконує консолідуючу функцію і зменшує протиріччя між інтересами держави та громадянського суспільства.
Значні напрацювання в сфері осмисленні національного інтересу має школа «політичного реалізму» (Ганс Моргентау та інші), в якій інтерес розуміється насамперед як зовнішньополітичні пріоритети держави. Для реалістів «державні інтереси» і «інтереси національної безпеки» – це взаємопов’язані чи, навіть, тотожні поняття. Хоча, на нашу думку, дане ототожнення не є достатньо коректним, адже при формуванні інтересів національної безпеки мусять також враховуватися й потреби пересічних громадян та громадянського суспільства.
З точки зору реалістів аналітичне використання поняття «національні інтереси» підкреслює роль держави як втілення національних інтересів. Реалісти вважають, що внутрішньополітичні чинники не можуть розглядатися як національні інтереси, позаяк вказана група питань належить до сфери «суспільного інтересу», тобто інтересу, обумовленого різними сегментами громадянського суспільства.
У вітчизняній політології існує декілька підходів щодо розуміння даної категорії та їх систематизації. Стосовно навколишнього зовнішнього світу національні інтереси виражаються у сукупності зовнішньополітичних інтересів держави, які розрізняються по своїй важливості для його життєдіяльності [6].
Розрізняється фіксований (постійний) і змінний зміст національного інтересу. Незмінна частина включає завдання забезпечення зовнішньої безпеки держави. Змінна частина змісту розглядається через призму наявної політичної ситуації, особистісних якостей представників політичної еліти, актуальних тенденцій в різних сферах суспільного життя тощо.
Реальні матеріальні та політичні потреби в розвитку держави можуть змінюватися, а разом з ними відповідно змінюються інтереси, цілі та засоби зовнішньополітичної діяльності. Зміна потреб та інтересів держави веде до зміни й ідеологічних цінностей.
Виділяють два основні рівні національних інтересів держави: рівень ключових зовнішньополітичних інтересів і рівень специфічних інтересів. Перший пов’язаний із забезпеченням її безпеки і цілісності як соціально-економічної, політичної, національно-історичної та культурної спільності з захистом економічної і політичної незалежності держави. Головні інтереси держава забезпечує усіма військовими, економічними, дипломатичними ідеологічними та культурними засобами [6].
Одним з важливих завдань політики національної безпеки є здійснення систематизації та класифікації національних інтересів за категоріями та рівнями важливості. Зокрема в США виділяють такі категорії національних інтересів: захист Батьківщини; економічне процвітання; пропаганда цінностей; сприятливий світовий порядок. Хоча досить часто загалом там використовуються (як основні) три категорії: безпека; добробут; цінності [7].
Проте варто зауважити, що систематизація національних інтересів – є досить складним, багатогранним процесом. При розподілі інтересів за категоріями може виникнути ситуація, коли один і той же національний інтерес одночасно може мати відношення до кількох категорій. Також можуть виникнути дискусії між дослідниками при визначенні рівня важливості того чи іншого інтересу.
В цьому контексті слід відзначити що, розробляючи Стратегію національної безпеки з використанням підходу, в основі якого лежить ієрархія національних інтересів, ми можемо значною мірою її суб’єктизувати, адже завжди можна знайти певні аргументи як на підтримку даної ієрархії, так і проти неї. Особливо потрібно зважати на це в переломні (кульмінаційні) етапи національного розвитку чи глобального розвитку, коли найменша помилка може призвести до значних негативних наслідків.
При використанні даного підходу потрібно також враховувати всі переваги та ризики при визначенні пріоритетності того чи іншого національного інтересу. Зокрема цілком вірогідним є сепарація ситуації, коли ігнорування інтересу, який було визначено як менш важливий у порівнянні з іншими інтересами, може призвести до значних втрат в подальшому. Тому, коли держава відмовляється від досягнення певного національного інтересу, вона обмежує й потенційну свободу своїх можливих дій, спрямованих на гарантування національної безпеки. З іншого боку, коли держава занадто актуалізується на певному національному інтересі, то це може призвести до недостатнього рівня врахування інших інтересів, що також загрожує виникненням додаткових негативних наслідків для безпеки держави.
Так, наприклад, за часів президентства у США Дж.Буша (молодшого), головний пріоритет віддавався використанню здебільшого силових методів при розв’язанні багатьох зовнішньополітичних проблем, без врахування важливості використання «м’яких методів», що призвело до значного падіння міжнародного іміджу США. Сьогодні подібні, але ще більш гіпетрофовані, методи спостерігаються (взято на озброєння) у Російській Федерації, яка, грубо порушивши міжнародне законодавство, здійснила силове захопленення частини суверенної української території – Криму й неприховано прагнучи анексувати південно-східні області України. При цьому керівництво Росії (В.Путін) намагається брехливо прикрити відвертий акт агресії нібито захистом російськомовного населення, права якого порушується, що аж ніяк не відповідає дійсності. Усе це є наслідком примітивного застарілого (радянсько-комуністичного) мислення та неоімперської політики владної верхівки Росії, зокрема В.Путіна, який до цього часу не може змиритися з розпадом Радянського Союзу, вважаючи той факт найграздіознішою катастрофою минулого століття.
Слід також констатувати, що на формування ієрархії національних інтересів значний вплив здійснюють й пристрасті або стереотипи політичного мислення. Так, скажімо, певні політичні сили можуть визначати за найважливіші такі національні інтереси, які, перш за все, є пріоритетними для них самих, а не для безпеки держави. Тому при формуванні ієрархії національних інтересів потрібно враховувати всю різноманітність та суперечливість умов, що впливають на вказаний процес. У подальшому, в силу ускладнення та суперечливості чинників, які впливають на формування системи забезпечення національної безпеки та міжнародних відносин, ці процеси ще більш ускладнюватимуться й досить важко піддаватимуться достовірному кількісному та якісному аналізу.
Разом з тим, формуючи систему національних інтересів, першочергово слід враховувати національні цінності, позаяк саме вони закладають аксіологічну основу системи національної безпеки держави. Національні інтереси можуть переплітаються з загальними базовими цінностями (територіальною цілісністю, політичним виживанням), а з деякими й можуть входити в суперечності (забезпеченням невід´ємних прав людини тощо).
Методологічні та теоретичні аспекти категорії «національна цінність» у контексті формування політики національної безпеки.
Зважаючи на те, що національні цінності є важливими передумовами і базовими засадами забезпечення національної безпеки країни й, зокрема, важливими чинникамиформування політики національної безпеки у гуманітарній сфері, вважаємо за доцільне детальніше розглянути вказану категорію.
Саме система національних цінностей утворює правову, філософську та етичну основу для забезпечення подальшого існування держави. Їх втрата може привести до зникнення нації як самостійного суб’єкта міжнародних відносин [8, с.105].
Аналізуючи поняття «національні цінності» слід зазначити, що це предмети, явища та їх властивості, що задовольняють потреби особи, суспільства і держави в безпечному існуванні та прогресивному розвитку [9, с.18]. А.В.Возженников, в свою чергу, вважає, що національні цінності – це наявні та ідеальні соціальні, матеріальні та духовні блага, що задовольняють потреби та інтереси людей і сприяють прогресивному розвитку особи, суспільства і держави [10, с.14]. Визначаючи дане поняття слід констатувати, що саме національні цінності є певними концептуальними, ідеологічними основами, консолідуючими чинниками, важливими життєвими орієнтирами на шляху ефективного суспільного розвитку. Так А.В.Малишев зазначає: «…спільнотам характерні цінності як об’єктивні параметри внутрішнього середовища, чітке дотримання яких є домінантою їх успішного розвитку» [11, с.17].
Проблема формування та закріплення системи національних цінностей є надзвичайно важливою для українського суспільства. Сьогодні для нашого суспільства є характерною криза ідентичності, яка проявляється у світоглядній невизначеності, розмитості суспільних цінностей, розпорошеності і значній диференціації українського суспільства. Переконані, що цю кризу можна подолати шляхом переоцінки колишніх (застарілих) норм і в побудові на цій основі нової системи цінностей. Тільки національні цінності можуть бути стійким фундаментом для гармонізації інтересів людини, сприяння стабільності суспільства та сталого розвитку держави [12, с.6]. Відтак провідною ідеєю Стратегії національної безпеки має стати теза про активізацію зусиль, спрямованих на консолідацію української нації навколо спільних національних інтересів та цінностей.
Аналізуючи поняття «національні цінності» Г.П.Ситник небезпідставно стверджує, що виходячи з аналізу поняття «національна безпека», можна констатувати, що національні цінності – це цінності індивіду (особистості), цінності суспільства та цінності держави. Об’єктивне існування і вплив на безпеку особи, суспільства, держави та людської цивілізації природних і суспільних явищ зумовлює можливість розподілу цінностей на природні й соціальні [13, с.123].
При цьому, загалом, слід розрізняти природні і соціальні цінності. Основоположними для людини є природні цінності, пов’язані з потребами у їжі, житлі, задоволенні інших біологічного потреб тощо. Для держави природною цінністю є цілком визначена географічно територія, належний захист якої забезпечує безпеку держави. Природні ресурси є також важливими природними цінностями як суспільства, так і держави. Вони формують потенціал, який може бути використаний державою для гарантування національної безпеки.
Соціальні цінності характеризують людину як суспільну істоту. Будь-який об’єкт, який розглядається як життєво важлива умова існування даної спільноти, може бути соціальною цінністю. Соціальні цінності виступають критерієм оцінки вчинків соціальних груп і окремих індивідів щодо прийнятої ними системи цінностей.
Дослідження базових цінностей певного народу чи нації здійснювали як вітчизняні, так і міжнародні соціологічні служби. Зокрема, ще в листопаді 2005 року Національний інститут стратегічних досліджень проводив соціологічне опитування щодо виділення основних національних цінностей. Отримані результати були такими (див. Табл.1).
Таблиця 1. Система цінностей
| Цінність | % |
| Добробут | 46,5 |
| Справедливість | 44,3 |
| Стабільність | 40,9 |
| Права людини | 37,4 |
| Порядок | 36,1 |
| Рівність перед законом | 30,2 |
| Свобода | 18,1 |
| Духовність | 14,6 |
| Патріотизм | 13,1 |
| Взаємодопомога | 10,1 |
| Ефективність | 4,1 |
Грунтовне дослідження цінностей різних народів Європи у 2010 році здійснювали Європейські соціологічні інституції зокрема The European Social Survey [14]. Серед основних рис типового українця дослідники виділяють: стурбованість власною безпекою, прагнення до самоствердження (влади, статусу, багатства), невміння самостійно приймати рішення, насторожене відношення до змін, слабовиражене прагнення радіти життю. Більшість із цих ознак, на думку аналітиків, породжені невпевненністю у завтрашньому дні. В цьому громадяни України радикально відрізняються від жителів більшості європейських країн з багатолітньою демократією, низьким індексом корумпованості органів управління і стабільною економікою – наприклад, від скандинавських держав (Данії або Швеції) чи від країн північного заходу континенту (таких як Голландія, Бельгія, Франція і Німеччина).
В Україні дослідженням цінностей активно займаються співробітники Інституту соціології НАН України. Так, зокрема, А.А.Ручка досліджує ціннісні пріоритети населення України і виділяє п’ять ціннісних синдромів.
Перший ціннісний синдром охоплює вітальні цінності – здоров’я (4,74 бали за 5-бальною шкалою), сім’я (4,72), діти (4,67), добробут (4,67) (середній бал – 4,73).
Другий ціннісний синдром охоплює соціальні цінності: створення в суспільстві різних можливостей для всіх, сприятливий морально-психологічний клімат у суспільстві, соціальна рівність (середній бал – 4,06).
Третій ціннісний синдром охоплює традиціоналістські цінності: національно-культурне відродження, участь у релігійному житті (середній бал – 3,47).
Четвертий ціннісний синдром охоплює самореалізаційні цінності: цікава робота (праця), суспільне визнання, підвищення освітнього рівня, розширення культурного кругозору (середній бал – 3,70).
П’ятий ціннісний синдром охоплює політико-громадянські цінності: державна незалежність країни, демократичний розвиток країни, участь у діяльності політичних партій і громадських організацій тощо (середній бал – 3,51) [15, с.118].
Тобто, за даними Інституту соціології НАН України, пріоритетними для українців є вітальні та соціальні цінності.
Досить ґрунтовно проблемою національних цінностей займалися також В.П.Горбулін та А.Б.Качинський. Вони структурували систему національних цінностей, поділяючи їх на цінності індивіда, цінності суспільства та цінності держави [9, с.107]. На думку вищезгаданих дослідників подальше існування держави й нації має розглядатися крізь призму її ціннісного ядра, що консолідує суспільство, а саме: національна безпека, духовні надбання, добробут, система міжнародних зв’язків, патріотизм і соціальна справедливість.
На нашу думку, до вище визначеної системи цінностей варто додати також ще й такі індивідуальні цінності як: моральність; релігійність; взаємотерпимість; миролюбність; доброзичливість; працелюбство; сім’я (сімейні цінності) тощо, які завжди були притаманними українцям і відображають сутнісні засади українського національного характеру.
Ми проводили в рамках даного дослідження експертне опитування щодо визначення домінуючих національних цінностей (цінності індивідуума, суспільства і держави) українців. Відтак, автори запропонували експертам оцінити цінності по пріоритетності, де: 1 – найважливіша цінність, 2 – менш важлива; 3 – недостатньо важлива цінність). Були отримані такі результати (див. Діагр.1).
Діаграма 1. Національні цінності українського народу
(1 – індивідуальні цінності, 2- цінності суспільства, 3 – цінності держави)
Якщо ж спробувати визначити ядро домінуючих цінностей українського народу, то за даними експертного опитування, до них слід віднести:патріотизм, права і свободи людини, соціальну справедливість, матеріальні та духовні надбання українського народу, національну безпеку, природні ресурси, конституційний лад. Власне, саме зухвале порушення ключових національних цінностей владною верхівкою, зокрема прав і свободи людини, її безпеки, соціальної справедливості й призвело до виникнення у листопаді–грудні 2013 року протестного Майдану та вибуху Революції Гідності в січні–лютому 2014 року.
На основі національних інтересів та національних цінностей формуються національні цілі. Їх сутнісні характеристики визначаються динамікою та суперечливістю розвитку середовища існування суспільства і держави. Національні цілі – це конкретні ключові завдання, які держава ставить перед собою заради захисту національних інтересів та національних цінностей. Національні цілі – це своєрідні дороговкази розвитку суспільства до побудови моделі кращого стану (безпечніших умов розвитку та життєдіяльності) кожної людини, суспільства, держави.
Проте за умов сучасної української реальності чітка реалізація тріади основних рушійних сил системи забезпечення національної безпеки (національні цінності – інтереси – цілі), постійно стримується недостатнім рівнем консолідації українського суспільства, що призводить до того, що інтереси, і тим більше – цілі, різних суспільних груп за певних умов набувають антагоністичного характеру та за умов розмитості загальнонаціональної ідентичності, вони не проявляють прагнення до діалогу та порозуміння заради суспільного блага.
Один із фахівців з цього питання Г.П.Ситник, наприклад, у своєму дослідженні щодо взаємодії різних структурних елементів системи забезпечення національної безпеки прийшов до висновку, що національні цінності визначають сутність (зміст), цілісність і стійкість, національні інтереси – структуру і характер, а національні цілі – конфігурацію та спрямованість формування та функціонування даної системи [13, с.46]. Ці ним було відображено у вищевказаній схемі (Див. Схему 1).
Схема 1. Взаємодія національних цінностей, інтересів, цілей та завдань
та їх вплив на формування і функціонування системи забезпечення національної безпеки
Вибір національних цілей – це одне з головних і пріоритетних завдань держави, який впливає на подальший її суспільно-політичний та економічний розвиток та становлення на міжнародній арені.
Підсумовуючи, слід констатувати, що формування політики національної безпеки, в першу чергу, повинно бути спрямованим на визначення завдань і цілей даної політики, що найбільш повно може бути відображено в Стратегії національної безпеки. При створенні Стратегії можуть бути використані три основні підходи.
Перший підхід – це коли в основі розробки стратегії лежить ієрархія національних інтересів і цілей. Зокрема такий підхід використовується в США та Російській Федерації.
Другий підхід орієнтується на формування ієрархії національних цінностей.
Проте, на нашу думку, найбільш оптимальним є третій – інтегрований підхід до дослідження феномену національної безпеки, прихильники якого (А.Величко, І.Волощук, В.Горбулін, Б.Демидов, А.Качинський, В.Ліпкан, В.Манілов, С.Пирожков) акцентують увагу на взаємозв’язку національних цінностей, інтересів та цілей. Саме національні цінності, національні інтереси є головними структуроформуючими чинниками системи забезпечення національної безпеки та важливими засадничими принципами при формуванні Стратегії національної безпеки.
Використана література
1. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К.: Довіра: Ґенеза, 1996. – 942 с.
2. Енциклопедія етнокультурознавства. – К.: Друкарня Державної академії керівних кадрів культури та мистецтв, 2001. – 528 с.
3. Политология. Словарь. – М: РГУ, 2010. – 564 с.
4. Новицький Г.В. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки України: Монографія. / Г.В. Новицький. – К.: Інтертехнологія, 2008. – 496 с.
5. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. – К.: Вища школа., 1998. – 392 с.
6. Довідник з політології. Національні інтереси // Електронний ресурс. Режим доступу: http://slovnik.com.ua/?grupa=3&id_sl=127
7. Schmitt M. Identifying National Objectives and Developing Strategy: A Process Oriented Approach. // Strategic Review. – Winter 1997. – Vol. XXV, No. 1. – Р. 24–37.
8. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Засади національної безпеки України. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 272 с.
9. Горбулін В.П., Качинський А.Б.Стратегія національної безпеки України в аксіологічному вимірі: від «суспільства ризику» до громадянського суспільства //Стратегічна панорама. – 2005. – №2. – С.13–27.
10. Возженников А.В. Национальная безопасность: теорія, практика, стратегия. – М.: НПО «Модуль», 2000. – 240 с.
11. Малышев А.В. Новая общесоциологическая теория (парадигма). – Винница: Изд. Винница, 1997. – 96 с.
12. Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектіальний аспект). – К.: НІСД, 1993. – 43 с.
13. Ситник Г.П. Державне управління національної безпеки (теорія і практика). – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 408 с.
14. The EuropeanSocial Survey // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ess.nsd.uib.no/
15. Ручка А. Ціннісна ментальність вікових груп соціуму // Соціологічні дослідження культури: концепції та практики. Колективна монографія. – К.: Інститут соціології, 2010. – С. 117–127.
Hai-Nyzhnyk Pavlo, Chupriy Leonid. National interests, national values and national goals like structure forming factors of national security policy
The purpose of the article is to analyze the national interests, national values and national goals as the components of national security in the humanitarian field.
In summary, it should be noted that forming the national security policy in general and particularly in the humanitarian field at the first place should be aimed at determining the goals and objectives of this policy, that may be more fully reflected in the National Security Strategy. Creating a strategy, we should use three main approaches.
The first approach is when the development strategy is based on a hierarchy of national interests and objectives. The second approach focuses on the formation of a hierarchy of national values. Although we believe that the most optimal integrated approach to the phenomenon of national security, supported by A.Velichko, I.Voloshchuk, V.Horbulin, B.Demidov, A.Kachynskyy, V.Lipkan, B.Manilov, S.Pyrozhkov, focuses on the relationship of national values, interests and goals. This national values and national interests are the main structure forming factors of national security and critical and fundamental principles in the process of forming the National Security Strategy.
Hai-Nyzhnyk Pavlo – Dr. of Historical sciences,
Chupriy Leonid – Ph. D.of Philosophical sciences, Associate Professor
NATIONAL INTERESTS, NATIONAL VALUES AND NATIONAL GOALS AS THE STRUCTURE FORMING FACTORS OF NATIONAL SECURITY POLICY
Today, Ukrainian society is characterized by the crisis of ideological values and principles, which manifests itself in the loss of moral standards, the growth of deviant behavior, increasing differentiation and fragmentation of Ukrainian society. This crisis can be overcome by the revaluation of old norms and the construction of the basis of a new system of values. So the question is updated more through study of the national values, national interests and objectives in the context of national security policy.
The questions of research the axiological foundations of national security are involved a number of researchers, including B.Horbulin, S.Zdioruk, O.Litvinenko, A.Kachynskyy, A.Vozzhennykov, G.Novytskyy, M.Rozumnyy, B.Parakhonskyy, S.Pyrozhkov, G.Sytnyk, M.Ozhevan, J.Opalko, A.Datsyuk, V.Lipkan and others. Actively engaged in research of values scientists of the Institute of Philosophy and Sociology of NAN of Ukraine, in particular A.Ruchka, E.Holovakha, N.Kostenko, A.Kolodnyy, L.Filipovich, O.Zlobina, L.Bevzenko, L.Skokova, N.Soboleva, M.Paraschevin and others.
The purpose of the article is to analyze the national interests, national values and national goals as the components of national security in the humanitarian field.
Defining the concept of ” national interests ” and ” national values”, it should be noted that in the Law of Ukraine ” On National Security ” Ukrainian national interests of the people identified as “vital, material, intellectual and spiritual values of Ukrainians as the bearer of sovereignty and the only source of power in Ukraine, determining the needs of society and the state, implementation of which ensures the state sovereignty of Ukraine and its progressive development”. Although we think that identification of concepts “national interest” and “national values” is incorrect. So, as the national values determine national interests, they define their direction, but they are not national interests. General interest may be regarded as objectively caused by the motive of the activity (individual, social, community), consisting of his own need and clarifying the conditions and means of satisfaction. Interests are closely related to the needs, in fact the appearing of need is the initial stage of the formation of interest. Therefore, in this context, the national interest can be defined as determining the needs of society and the state, determined by economic and geopolitical relations of the state in this era of cultural and historical traditions, the need for security, protection from external and internal threats.
Analyzing the concept of “national values ” it should be noted that they are objects, phenomena and properties that glut the needs of individuals, society and the state in the safe and progressive development. Researcher Vozzhennykov A.V. notes that national values are available and ideal to social, physical and spiritual benefits that meet the needs and interests of people and contribute to the progressive development of the individual, society and state. Defining this concept should be noted that for the national values are defined conceptual, ideological bases, consolidating factors important vital reference to the effective social development.
If we define the core values of the dominant Ukrainian people, that according to the author’s expert survey, these include: patriotism, human rights and freedoms, social justice, material and spiritual heritage of the Ukrainian people, national security, natural resources and constitutional order. That foul core values of the Ukrainian people , including human rights and freedoms , security , social justice led to the emergence of Euromaidan and helped strengthen civic engagement of Ukrainian society, when civil society with the object become a subject of public relations.
On the basis of national interests and national values are formed national goals. Their essential characteristics are determined by the dynamics and contradictions of the development of existence of society and state.
In summary, it should be noted that forming the national security policy in general and particularly in the humanitarian field at the first place should be aimed at determining the goals and objectives of this policy, that may be more fully reflected in the National Security Strategy. Creating a strategy, we should use three main approaches. The first approach is when the development strategy is based on a hierarchy of national interests and objectives. The second approach focuses on the formation of a hierarchy of national values. Although we believe that the most optimal integrated approach to the phenomenon of national security, supported by A.Velichko, I.Voloshchuk, V.Horbulin, B.Demidov, A.Kachynskyy, V.Lipkan, B.Manilov, S.Pyrozhkov, focuses on the relationship of national values , interests and goals. This national values and national interests are the main structure forming factors of national security and critical and fundamental principles in the process of forming the National Security Strategy.
Опубліковано: Гай-Нижник П., Чупрій Л. Національні інтереси, національні цінності та національні цілі як структуроформуючі чинники політики національної безпеки / Павло Гай-Нижник, Леонід Чупрій // Гілея. – 2014.
