«Нові виклики вже нависли над повсталою Україною. Нині, під час виру переможних (на перший погляд, але далеко не фактично) та бравих промов лідерів опозиції, важливо не прогавити й не підготуватися до щонаймеше трьох важливих для подальшої історії тенденцій розвитку подій.
По-перше: на фоні перших здобутків опозиції не слід забувати, що влада Януковича збереглася, вона не зломлена, вона зосереджена у його руках і те, що сили режиму взяли паузу для переформатування й, безумовно, подальшого реваншу. З помстою та відплатним кроком влада не забариться (вона вже їх розпочала, але у хмелі веселощів з приводу перших (безумовно – тимчасових і не зміцнілих) успіхів у протистоянні, лідери опозиції ризикують прогавити момент, що влада поволі, приховано й продумано вже почала втілювати в життя свій новий план.
По-друге: лише сліпий не помічає, що режим активно намагається видати бажане опозицією за реальність, а саме те – що влада нібито розгублена й деморалізована, що вона втрачає контроль над столицею. Насправді влада намірено впроваджує сценарій керованого хаосу у Києві. Столиця, окрім Майдану та Хрещатика (єдина територія, яку насправді контролює опозиція) й урядових будівель (які насправді контролює влада), віддана на поталу “тітушок”, злодіїв та гопників. За цим сценарієм ввечері кияни мають боятися виходити на вулиці (і не треба вводити ніякого надзвичайного стану). Кількість квартирних пограбувань, побиттів і грабунків перехожих вже почала зростати. Цей керований хаос, за задумом, має змусити людей вимагати (або принаймні очікувати) наведення ладу у місті. Опозиція мусить припинити святкувати і доводити почату справу до логічного завершення, поки не пізно. Перші позиційні перемоги у цій національно-визвольній боротьбі ще не означають здобуття перемоги і навіть не є виграним боєм.
По-третє: Росія із своєю п’ятою колоною вже почала цілеспрямовано й енергійно втілювати в Україні перевірений на Грузії сценарій розколу України. Першою мішенню у цій неприхованій війні з боку РФ є Крим, за ним – Схід України (Донецьк, Луганськ, Харків). На фоні протистояння в Києві цих два регіони практично віддано під патронат російських агентів і проросійських сил, на черзі – втілення плану розколу і громадянської війни у дію. І тут усі українські сили мають дійти згоди (як українськ сили у владі, так і в опозиції) і не дати Росії змогу підірвати лавину сепаратизму, рясно гониму кремлівськими грішми, зброєю, інструкторами та бойовиками.
Відлік часу пішов вже давно. Трійці опозиції потрібно розкодуватися у своїй замкненості для інших опозиційних громадсько-політичних сил і цим не допустити розколу єдиного фронту, годі без кінця збирати віче за вічем і самим собі виголошувати якійсь мандати від імені Майдану, бо насправді він об’єднаний (поки що) не навколо трьох лідерів опозиції й не навколо євроасоціації, а проти хунти Януковича. І якщо ці лідери не усвідомлюють цього у своїй марі узурпації статусу “вождів” не лише опозиції, а й усього народу, то таке прозріння може прийти до них від того ж народу (або ж від хунти), аби знову ж таки вже не було запізно. Стояча вода не може бути живою безкінечно, вона – засмерджується й перетворюється в болото. Політична і громадська єдність, тверезість думки, реальна оцінка ситуації та подальші практичні й дієві кроки – ось, що має привести до перемоги, а не у болото стояння під оманливі переможні співаночки. У цій боротьбі нашому народові важливо не лише вибороти права й вольності та українську соборну державу, але й не “пробороти” усе це врешті-решт, як то часто бувало в історії».
