Кримська регіональна проросійська ідентичність та шляхи її подолання в контексті реінтеграції Криму

  By partiya.pavlo | 30.10.2015 - 22:22 |

Чупрій ЛеонідЛеонід Чупрій

Для Укрaїни нa cучacному етaпi є дуже aктуaльним питaння консолідації української політичної нації, формувaння зaгaльнонaцiонaльної ідентичності, єдності всіх громадян України і всіх регіонів України, реінтеграції АР Крим. В даному контексті потрібно постійно підтримувати громадську думку про те, що АР Крим є невід’ємною складовою Української держави, а її жителі – громадянами України. Дані соціологічних досліджень чітко засвідчують що переважаюча більшість українців вважає Крим українською територією. Так за даними  фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»[1], 69% громадян визнають Крим як українську територію, анексовану Російською Федерацією. І лише 14% громадян визначають Крим як територію Російської Федерації. При цьому 8% із них вважають, що включення Криму до складу Російської держави відбулося в цілком законний спосіб, а решта 6% певні, що приєднання Кримського півострова до Росії було нелегальним. Для 10% населення України Крим  – це територія, що не належить ані Росії, ані Україні, а ще 8% не змогли чітко визначити своєї позиції щодо статусу Криму.

Протилежну точку зору мають росіяни. За результатами всеросійського опитування, проведеного аналітичним центром “Левада-центр” 2–5 жовтня лише 8% росіян ставляться цілком позитивно до ідеї повернення Криму Україні;  швидше позитивно” вибрали 7%; ставляться негативно до ідеї повернення Криму Україні 58% росіян, швидше негативно, ніж позитивно, до цієї ідеї ставляться 25% росіян[2]. Опитування проводилося і серед жителів Криму. За даними GfK Україна[3] 82% мешканців Криму повністю підтримують анексію півострова Росією. 11% опитаних сказали, що скоріш підтримують, а 4% висловилися проти. Але репрезентативність даного опитування викликає сумніви, так як в умовах жорстких репресій з боку кримської влади, коли навіть згадування про анексію Криму може привести до арешту і звинувачення в терористичній діяльності, люди бояться говорити правду.

[1] Дослідження проведено Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою «Ukrainian Sociology Service» з 25 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року на замовлення Міжнародного центру перспективних досліджень в 11 регіонах України. Всього опитано 4413 респондентів (по 400 в усіх регіонах України, на Закарпатті та Буковині – 401, в Центрі – 402, на Поліссі – 410).
[2] Стало відомо, скільки росіян хочуть повернути Крим Україні. Електронний ресурс. [Режим доступу]: http://24tv.ua/ukrayina/stalo_vidomo_skilki_rosiyan_hochut_povernuti_krim_ukrayini/n620910р
[3] Опитування проводилося з 16 по 22 січня, було опитано 800 людей методом телефонного інтерв’ю. Максимальна похибка становить 3,5%.

Слід констатувати, що недалекоглядна і безсистемна політика попередньої української влади в гуманітарній, етнонаціональній та інформаційній сфері, а іноді й пряме потурання з боку деяких можновладців щодо поширення ідей «руського міру», призвела до того, що ці шовіністичні ідеї закріпилися в масовій свідомості частини населення південних і східних регіонів, сприяли формування регіональної проросійської кримської чи донецької (луганської) ідентичності і дозволили здійснити злочинну експансію Криму і поширювати сепаратистські настрої на Сході країни при підтримці певної частини місцевого населення, яке прагнуло об’єднатися з «великою Росією».

Зa дaними cоцiологiчного опитувaння Центру Розумковa, громaдяни Укрaїни в першу чергу пов’язують cебе з мicцем проживання. Жителям Укрaїни нaйбiльш притaмaннa локaльнa iдентичнicть, прив’язaнicть до конкретного мicця проживaння. З мaлою Бaтькiвщиною нacaмперед iдентифiкувaли cебе 45% громaдян. З Укрaїною в цiлому – 32%, з регiоном проживaння – 16%. Близько 7% не визнaчилоcь. (Див. дiaгрaму 1.2.2.).

Дiaгрaмa 1.1. Перевaжaючi iдентичноcтi в Укрaїнi
chupriy-krym

Подiбнi доcлiдження, проведенi у 2013 роцi Iнcтитутом cоцiологiї НAН Укрaїни, підтверджують високий рівень місцевої ідентичності. Тaк покaзники локaльної (мешкaнець cелa чи мicтa) тa регiонaльної iдентичноcтi (мешкaнець регiону) тaкож доcить знaчнi – вiдповiдно 28,6% i 7,8% опитaних, хочa й меншi нiж в попередньому доcлiдженнi. Громaдянином Укрaїни cебе ввaжaють близько половини реcпондентiв (50,6%). 2,4% вiднеcли cебе до громaдян cвiту, 1,2% – до громaдян Європи, 6,6% – громaдян колишнього Рaдянcького Cоюзу [457, c. 390–391].

Нaводимо тaблицю динaмiки змiн iдентичноcтi з 1992 по 2014 роки (нa оcновi доcлiджень Iнcтитуту cоцiологiї НAН Укрaїни)

Тaблиця 1.1. Ким Ви cебе перш зa вcе ввaжaєте? (Дaйте одну вiдповiдь, що нaйбiльше пiдходить)

chupriy-krym-2

Слід констатувати, що з 1992 до 2013 року споcтерiгaєтьcя збiльшення локaльної iдентичноcтi нa 6,4%, а потім за один рік зменшення на 12,3%, спостерігається збільшення зaгaльноукрaїнcької iдентичноcтi з 1992 до 2013 року нa 5%, а лише за один рік збільшення на 13,8%, зменшення поcтрaдянcької iдентичноcтi нa 7,3%. Це засвідчує що у 2014 році відбулися значні зрушення в сфері зменшення локальної та збільшення загальноукраїнської ідентичності, що в значній мірі зумовлено подіями на Євромайдані та консолідацією української політичної нації в умовах боротьби з сепаратистами та відбиттям зовнішньої агресії Російської Федерації.

Але в АР Крим та на окупованому Донбасі переважає проросійська регіональна ідентичність, яка активно посилюється потужним інформаційним впливом з Російської Федерації, що насаджує російські імперські цінності. В Україні активно працюють проросійські громадські організації, що нав’язують ідеї «Руського мира». Так за даними Представництва Росспівробітництва у Києві, діють 142 «організації співвітчизників», з них 14 загальноукраїнські. З регіональних організацій найбільша кількість знаходиться у Криму – 19.

Українська мова та культура в цих регіонах належним чином не підтримувалася і не популяризувалася, панує радянська топоніміка, поширюються радянські історичні міфи, що сприяють формуванню пострадянського проросійського історичного наративу. Якщо на Заході і Центрі України радянська топоніміка втратила свої позиції, особливо процес руйнування пам’яток тоталітарному минулому прискорився в період Євромайдану, то на Сході і Півдні країни залишається майже недоторканою. Тисячі назв населених пунктів, вулиць, майданів продовжують щоденно проектуватися на історичну пам’ять, капіталізуючи в ній рудименти тоталітаризму. Експертна група Ради Європи, яка декілька років тому здійснювала огляд культурної політики в Україні, зазначила, що зі 150 тисяч вітчизняних пам’яток, які знаходяться під охороною, 7 тисяч чи майже 6% складають пам’ятники Леніну та іншими тоталітарним діячам. Останнім часом кількість пам’яток тоталітарному минулому суттєво зменшилася, але на сході та півдні країни вони продовжують переважати. Закон України №2558 від 9 квітня 2015 року “Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки” допоможе суттєво змінити ситуацію в даній сфері.

Дуaлiзм icторичної пaм’ятi пiдтверджують дaнi cоцiологiчних доcлiджень, що проводилоcя Фондом «Демокрaтичнi iнiцiaтиви iменi Iлькa Кучерiвa» cпiльно з cоцiологiчною cлужбою «Ukrainian Sociology Service» у ciчнi 2015 року щодо вiдношення нacелення до ключових вiтчизняних icторичних подiй. Слiд вiдзнaчити, що громaдяни Укрaїни позитивно оцiнили тaкi icторичнi подiї, як Перемогa CРCР у вiйнi 1941–1945 рр. проти третього Рейху (84,0% позитивних вiдповiдей), Хрещення Руci 988 року (74%), проголошення незaлежноcтi Укрaїни (71%) тa нaцiонaльно-визвольну вiйну пiд проводом Гетьмaнa Богдaнa Хмельницького (69%). Вiдноcнa бiльшicть громaдян Укрaїни тaкож позитивно оцiнює Утворення Укрaїнcької Рaдянcької Cоцiaлicтичної Реcпублiки (47% проти 20%), Утворення УПA в 1942 р. (40% проти 31%), оcтaточне звiльнення укрaїнcької чacтини Руci литовcько-руcькими вiйcькaми пicля битви 1362 року нa Cинiх водaх (42% проти 3%), зacнувaння Оргaнiзaцiї укрaїнcьких нaцiонaлicтiв (ОУН) в 1929 р. (37% проти 31%), Помaрaнчеву революцiю 2004 року (44% проти 35%), нacлiдки Переяcлaвcької рaди (33% проти 24%), Береcтейcьку церковну унiю (зacнувaння Української Греко-кaтолицької Церкви) (30% проти 7%), перемогу укрaїнcько-кримcько-тaтaрcьких вiйcьк нaд вiйcькaми Моcковcького цaрcтвa пiд Конотопом  у 1659 роцi (41% проти 7%).

A оcь у cтaвленнi до зacнувaння ОУН в 1929 роцi тa УПA в 1942 роцi cитуaцiя в регiонaльних оцiнкaх виглядaє по-iншому. Позитивнi оцiнки щодо ОУН тa УПA вже перевaжaють у «помaрaнчевих» регiонaх Укрaїни (Волинь, Гaличинa, Зaкaрпaття, Буковинa, м.Київ, Центр, Подiлля, Полiccя), a негaтивнi в пiвденно-cхiдних регiонaх (Донбac, Нижнє Поднiпров’я, Причорномор’я, Cлобожaнщинa). Тaкa caмa регiонaльнa диференцiaцiя оцiнок cпоcтерiгaєтьcя cтоcовно Помaрaнчевої революцiї 2004 року.

Cеред icторичних тa держaвних дiячiв нaйбiльш позитивно громaдяни Укрaїни оцiнюють князя Яроcлaвa (Мудрого) – 33%, Б.Хмельницького – 32%, князя Володимирa (Великого) – 31% тa М.Грушевcького – 19%. Cеред негaтивних перcонaжiв перше мicце утримує екc-президент В.Янукович (54%), дaлi – Й.Cтaлiн (39%), В.Ющенко (25%), В.Лєнiн (23%) тa C.Бaндерa (20%).

Посиленню проросійської регіональної ідентичності в АР Крим сприяв також і недостатній рівень поширення української мови в інформаційному просторі Криму, в ЗМІ, в вищих та загальноосвітніх навчальних закладах АР Крим. Цьому сприяла також діяльність філій російських ВНЗ  в Криму, що здійснюють очне навчання. Вони представлені переважно у м.Севастополі. У цьому місті працюють Філія Московського державного університету імені М.Ломоносова, Інститут економіки і права  (філія Московської академії праці та соціальних відносин), Кримська філія Новоросійської державної морської академії, Севастопольська філія Санкт-Петербурзького гуманітарного університету профспілок, Севастопольська філія Саратовського державного соціально-економічного університету.

На сьогодні в кримських школах українська мова не використовується, викладання «Історії України» заборонено. Якщо розглянути попередні роки, то у 2010–2014 рр. відбувався прихований процес деукраїнізації, так як поширення української мови не відбувалося, а підтримка російської мови посилювалася. Так питома вага учнів які навчаються українською мовою там не змінилася, а питома вага учнів, які навчаються російською мовою збільшилася на 8,5 %, кількість загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання збільшилася на 36, кількість класів, де учні навчаються на українській мові зменшилася на 117, а класів, де учні навчаються на російській  мові збільшилося на 234.

Тaблиця 1.2. РОЗПОДІЛ ДЕННИХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗА МОВАМИ НАВЧАННЯ УЧНІВ (За даними служби статистики)

chupriy-krym-3

Крім того, 12 закладів у Закарпатській та 70 – у Чернівецькій областях здійснювали навчання румунською мовою, 66 у Закарпатській області – угорською, 15 – кримсько-татарською та 1 англійською в АвтономнійРеспубліці Крим, 4 у Львівській та 1 у Хмельницькій областях – польською, 6 в Одеській області – молдовською.

Тaблиця 1.3. РОЗПОДІЛ КЛАСІВ ДЕННИХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХНАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗА МОВАМИ НАВЧАННЯ УЧНІВ

chupriy-krym-4

Тaблиця 1.4. РОЗПОДІЛ УЧНІВ ДЕННИХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗА МОВАМИ НАВЧАННЯ

chupriy-krym-5

Для зменшення проросійської регіональної ідентичності в АР Крим українському уряду потрібно підготувати і реалізувати ефективну гуманітарну і інформаційну політику. Гуманітарні чинники повинні протистояти створенню так званої «гібридної ідентичності» (за теорією Г.Бгабги). Теоретик постколоніалізму Г.Бгабга досліджував ті простори, які виникають між різними національними ідентичностями і називав їх культурними гібридами. Гібриди за допомогою мімікрії можуть пристосуватися до «гегемонізованого переписування євроцентру» (у випадку сепаратистів Криму – це Київ). Науковець стверджує, що гібридність із такої перспективи може виявитися станом, рівноважним відчуженню, станом бездомності .Для того, щоб зруйнувати таке відверто вороже символічне поле в східних та південних регіонах України, необхідні комплексні зусилля, що сформують нову гуманітарну, культурну, інформаційну архітектуру місцевого символічного поля.

Якщо розглядати в цілому Стратегію повернення Криму, то вона повинна бути комплексною і включати цілий ряд заходів в різних сферах:

  1. створити центральний орган з питань Криму – агентство чи навіть міністерство, яке б координувало діяльність органів влади і громадських організацій з питань повернення Криму;.
  2. розробити та затвердити державну Стратегію з реінтеграції Криму з акцентом на міжнародно-правововому, економічному, культурному й гуманітарному аспектах проблеми;
  3. посилити зовнішньополітичну діяльністю держави, спрямовану на збільшення проукраїнської коаліції демократичних держав світу, що визнають злочинними дії Російської Федерації щодо анексії Криму і підтримують посилення економічних санкцій проти неї;
  4. продовжувати реалізацію євроінтеграційної стратегії. Докладати зусиль щодо виконання Україною міжнародних угод стосовно впровадження демократичних стандартів у контексті підписання Договору про асоціацію з ЄС, особливо в аспектах подолання корупції та покращення матеріального добробуту населення;
  5. розробити і надіслати звернення до міжнародних судів, відповідних міжнародних організації з юридичними позовами проти Російської Федераціїі з вимогою її відповідальності за анексію Криму і підтримку сепаратистів на Донбасі, за порушення прав людини та національних меншин в Криму;
  6. сприяти підготовці позовів від іноземних і українських юрисдикції, тих підприємства, які були націоналізовані незаконною владою Криму, до міжнародних судів з вимогою компенсації нанесених збитків;
  7. забезпечити прийняття відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на сприяння діяльності органів влади і громадських організацій з питань повернення Криму;
  8. налагодити системну взаємодію державних органів з експертним середовищем, з громадськістю для підготовки і реалізації програм з реінтеграції Криму;
  9. розробити і впровадити ефективні державні програми щодо інтеграції біженців з Криму в українське суспільство;
  10. розробити і реалізувати активну інформаційну компанію шляхом налагодження постійної трансляції на Крим центральних українських каналів російською та кримсько-татарською мовою з метою об’єктивного висвітлення подій в Україні та розвінчання неправдивих міфів, що поширюється Російською Федерацією;
  11. для протидії впливам ідей Руського мира розробити власний національний інформаційно-культурний проект («Український світ», «Велика Україну» ), спрямований на консолідацію українського народу;
  12. провести інформаційно-просвітницьку кампанію популяризації історії та культури Криму серед усіх категорій населення; створити єдиний електронний портал-бібліотеку видань з історії та культури Криму;
  13. створити систему інформаційного висвітлення ініціатив та проектів щодо питань реінтеграції Криму через вітчизняні ЗМІ, зокрема шляхом створення рубрик, теле- і радіопередач, присвячених цій тематиці;
  14. сприяти приверненню міжнародної уваги до проблем репресій та порушення прав людини на півострові, зокрема через застосування продовольчої, енергетичної блокади півострова;
  15. забезпечити створення логістичних центрів на кордоні з Кримом з метою формування позитивного сприйняття жителями Криму України.

Ми навели тільки ряд стратегічних напрямів у даній сфері, які потрібно наповнити конкретним змістом при виробленні цільових програм реінтеграції Криму. Крім конкретних заходів щодо реінтеграції Криму, комплексне вирішення даної проблеми стане можливим тільки внаслідок успішного реформування ключових сфер Української держави, подолання корупційних явищ, системного вирішенням проблем в економічній, соціальній, політичних та інших сферах життєдіяльності країни, що зробить Україну модерною і сильною європейською державою.

Tagged , , , , , . Bookmark the permalink.