Духовні цінності як основа відродження української нації

Чупрій Леонід

 

І сотворив Бог небо голубе, родючу землю і зелені трави,

 Дніпрові води й жито золоте, і райських птиць, що звуться солов’ями.

 Людей чудових тут він оселив, і дав їм мову, що в душі співає.

І вільний дух в серця їм поселив. І рай назвав цей  – Українським  краєм

 

       На сучасному етапі розвитку українського суспільства все з більшою гостротою постає проблема відродження культури та духовності, що базується на формуванні потужної  системи глибинних морально-етичних цінностей. Всі ці складні питання  підштовхують вітчизняних науковців та богословів до нового осмислення таких понять як культура,  духовність, цінності.

       Цінності це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людської діяльності, мотивацію людських вчинків. Теорія цінностей почала розроблятися ще за часів античності. Цією проблематикою займалися такі відомі дослідники як Сократ, Платон, Арістотель, Кант, Гегель, Рікккерт, Шелер та інші. Зокрема представник філософської антропології М.Шелер вважав, що цінності можна осягнути лише через переживання. Серед актів переживання цінностей дослідник виділяє співчуття, любов, ненависть. Бог для Шелера – це вища цінність, а любов до Бога – вища форма любові і фундаментальний феноменальний акт. Переживання цінностей – це не психічний, а космічний акт. Носієм цінностей є дух. Він протиставляється життєвій силі і прагне до споглядання вічних абсолютних цінностей. Людина повинна розвивати в собі духовне начало, щоб досягнути царства вічних цінностей.

      В сучасному розумінні цінності – це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об`єктивну позитивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей. Саме система цінностей визначає сутність  як людини так і певної спільноти, направленість їх дій і вчинків.

       Україна переживає нині досить скрутні часи. Тяжка економічна та політична ситуація призводить до подальшого зубожіння населення. І весь цей комплекс соціально-економічних проблем ускладнюється все більш глибокою культурною кризою, яка спричиняє духовну деградацію суспільства, втрату ціннісних орієнтирів і подальший моральний занепад нашого народу. Відомо, що культура і духовність це цивілізовані ознаки будь-якої нації, без яких вона взагалі не може існувати. Нація, в якій нівелюються духовні цінності приречена на загибель і це лише справа часу. Тому в цих умовах дуже важливою є  активізація зусиль з підвищення духовного рівня українського народу,  формування у нього стійкої системи глибоких морально-релігійних цінностей, оскільки саме вони складають основу мотиваційної сфери як особистості, так і суспільства в цілому. Те, чим керується окрема людина чи певна спільнота в своїх діях, досить чітко висвітлює її глибинну сутність. Якщо особистість чи суспільство сповідує високі гуманістичні цінності, то цілі і засоби її досягнення також будуть досить високими і гуманними. Тільки таким чином ми можемо досягнути поступового економічного, політичного й духовного піднесення нашої країни, оскільки ці сфери досить тісно переплетені і взаємозв’язані.

       Глобальні зміни в політиці призводять до потрясінь в економіці, що зумовлює ще більш катастрофічні явища в культурній сфері. Низький культурний рівень суспільства в цілому й усіх його структурних елементів, зокрема, призводить до створення системи утилітарних цінностей, виходячи з яких людина чи певна спільнота турбується тільки про свої власні корисливі інтереси, не цінуючи потреби інших людей і суспільства в цілому.

       Очевидно найвища духовність для нас – християнська. Важливими християнськими цінностями є смирення, терпіння, страждання. Ісус Христос пройшов цілу низку страждань і мук, щоб врятувати людство від загибелі і дати йому шанс до порятунку, до вічного спасіння. Все наше життя наповнене безліччю різноманітних подій і явищ, і багато з них приносять нам біль і розчарування. Але ми повинні усвідомлювати, що тільки проходячи через страждання і випробування людина загартовується і здобуває необхідний досвід життя. Але головне полягає в тому, що саме подолавши біль утрати людина починає внутрішньо рости і розвиватися, формуючи вищі духовні цінності. Саме страждання є потужним стимулом до духовного розвитку людини. Давні мудреці говорили: «Те, що примушує нас страждати, вчить нас мудрості». Істинно мудрою є та людина, яка пройшовши великий життєвий шлях, побудувала цілісну картину світу, в основі якої лежить глибинне розуміння сутності явищ та процесів світу, що витікає із системи високих морально-етичних цінностей.

       В основі будь-якої ідеології лежать базові цінності. Розглянемо основні різновиди ідеології і цінності, які лежать у їх основі. 1. Комунізм: основні цінності народовладдя, рівність. 2. Соціал-демократія: свобода, справедливість, солідарність. 3. Лібералізм: свобода. 4. Консерватизм: незмінність традицій сім’ї, релігії, моралі. 5. Націоналізм: нація, релігія, мораль. 6. Фашизм: раса, порядок, вищість однієї нації над іншими, право сили.

       Але основною цінністю будь-якого суспільства є людина. В більшості політичних систем значна роль відводиться саме особистості, її участі в розбудові й розвитку як громадянського суспільства так і держави. Лише в тоталітарних системах роль людини як вільної ососбистості нівелюється, вона перетворюється у гвинтик, який повинен виконувати тільки певні функції. Нормальне громадянське суспільство повинно насамперед прагнути до створення  умов, за яких можлива реалізація людиною усіх своїх задатків і потенцій. Тому основні цінності, які панують у такому суспільстві – це свобода, справедливість, солідарність, рівність, демократія.

      Свобода – це основоположна риса людини як творчої особистості. Вона дає кожній людині можливість вибору: вибору певних можливостей, певного шляху, добра чи зла. Згідно християнської точки зору, добро є одним з основних атрибутів Бога, а зло – це відхід від Божественного, спотворення його волі. Теодіцея вчить, що світ є досконале творіння, бо створений досконалим Богом, а зло – це просто недостатність добра, як темрява – недостатність світла. Крім того певні види зла наприклад нещастя, хвороби – це розплата людини за її гріхи, порушення Божих заповідей.

       Свобода тісно пов’язана з такими поняттями як необхідність та відповідальність. Спіноза говорив:  “Свобода – це пізнана необхідність”[1], тобто свобода людини пов’язана з пізнанням, чим більше вона знає, тим більше її свобода, але тим більша і її відповідальність. Але не можна плутати свободу з анархією. Свобода це не лише повне задоволення всіх своїх інтересів і прагнень, але й увага і повага до свободи інших. Ж-Ж. Руссо говорив, що людина створила суспільство, віддавши частину своєї свободи й отримавши гарантію безпеки. Тому реалізувати свою свободу можна лише через врахування волі і прагнень інших людей. Свобода – це дуже велика відповідальність і за себе, і за ближніх, і за світ в цілому.

       Свобода з християнської точки зору це те, що даровано Богом людині. Вона вільна обирати сама по якому шляху йти, по шляху добра чи зла, але вона також повинна чітко усвідомлювати ті наслідки, які матиме цей вибір. Тому основна свобода для людини це внутрішня свобода, свобода її духу, яка грунтується на певних духовних цінностях любові, добра, істини, красоти. Відомі філософи підтримували цю думку. І. Кант вважав, що в основі людських вчинків повинен лежати так званий моральний категоричний імператив, що звучить так: «Максима твоєї волі повинна відповідати основі загального законодавства»[2]. Тобто, людина повинна діяти і ставитись до інших людей так, якби  хотіла щоб ставились до неї.

        Із поняттям свободи пов’язані такі цінності, як толерантність, терпимість, які витікають із християнських цінностей – милосердя, співучасті, співстраждання. Людина це істота недосконала і потрібно з розумінням і терпінням ставитися до її недоліків і помилок. Слід поважати  точку зору і  погляди інших людей. Але жодна  теорія не може претендувати на виключну істинність і самовпевнено вважати, що тільки вона є правильною і вірною,адже це неминуче призведе до конфронтації і конфліктів.

       Важливою цінністю є також солідарність. Солідарність це насамперед уміння правильно жити у суспільстві, допомагати іншим, усвідомлювати свою єдність з власним народом. Вона базується на розумінні людиною самої себе як частинки певної спільноти, данного народу чи світової цивілізації взагалі. Солідарність дуже тісно пов’язана з любов’ю, як любов’ю до ближнього, так і любов’ю до світу. Саме любов  перетворює світ. Саме з цього почуття випливає можливість людини наблизитись до Бога, оскільки сам Деміург це любов, а людина, творячи з любов’ю, стає подібною до нього. Любов – це пронизуюча і всепроникаюча сила, яку ще давні філософи називали загальною космічною енергією, що діє скрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов`ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Навіть пізнає людина настільки, наскільки любить. Немає істини, де немає любові. У своєму устремлінні любов може бути спрямована на Бога, людську сутність, ідею, інші явища та предмети. Вона одна з форм подолання відчуження людини від людини і завдяки цьому любов визнається вершиною морального ставлення до особистості. Е.Фромм говорив: «Любов це сила, котра руйнує стіни, що відділяють людину від її ближніх, котра єднає її з іншими»[3]. Любов дає можливість глибше осягнути ту сутність (Бога та людину) на яку вона спрямована. Пізнаючи іншого людина також поглиблює і своє власне глибинне розуміння і пізнання всього навколишнього світу.

Любов до Бога – це головна християнська заповідь. Завдяки цьому життя людини наповнюється сенсом, набуває причетності до вічності. Віруючий повинен постійно перебувати в любові як до свого творця, так і до ближнього, яким є всі без винятку люди, оскільки Бог один і всі беруть початок від однієї людини. Бог –це і є любов і милосердя, і вони є вищими всіх раціональних побудов, вищими всіх абстрактних моральних цінностей. Тому ніякими раціональними міркуваннями  не можна пояснити Бога, а можна лише відчути його в своїй душі, якщо  людина  йде по шляху добра і любові.

Влучно визначив  сутність любові видатний німецький філософ Г. В. Ф. Гегель: “Любити значить відмовитися від обмеженості серця своїм особливим моментом, сприйняти любов Бога у своєму серці – значить сприйняти всю розгорнутість його духу, який охоплює собою всілякий істинний сенс і в такій об‘єктивності перемагає своєлюбність серця”[4]. І в іншій праці: “Істинна сутність любові полягає в тому, щоб відмовитися від свідомості самого себе, забути себе в іншому “Я”, проте в цьому  щезненні і забуванні вперше опанувати самого себе”[5]. Як жодний інший моральний феномен любов являє людині повноту її душевної організації, повноту смислових і творчих потенцій буття, вона акумулює позитивну моральну енергію, що допомагає людській особистстості витримувати натиск обставин, не зраджувати себе, в будь-яких стосунках лишатися вірною своїм ідеалам і цінностям. Через усе це любові в житті людини ніколи не буває  забагато, головне, щоб вона слугувала внутрішньому розвитку.

Без любові взагалі неможливий розвиток людини. Коли батьки виховують дитину вони в першу чергу передають їй свою любов. Але любити це не означає  що потрібно давати дитині все що вона захоче, інакше можна її розпестити. Любов це поєднання і ніжності і вимогливості. Любити це і дарувати їй подарунки і виховувати у дитині дисціпліну, почуття відповідальності, поваги до старших і т.д, іноді дитину навіть можна і покарати (без рукоприкладства), якщо вона цього заслужила, але чітко пояснити за що її було покарано. Без любові батьків дитина не зможе вирости гармонійною людиною. Навіть дитинчата тварин не можуть вирости нормальними особинами, якщо вони не відчувають увагу та любов від своїх батьків. Вчені проводили експеримент – вони забрали матір мавпу від дитинчат мавпенят, хоча й продовжували їх годувати і зігрівати грілкою.  Коли мавпенята виросли і у кожного з них з’явилися свої дитинчата, вони на них просто не звертали уваги, бо не мали позитивного прикладу своїх батьків. На жаль у людей подібне явище також зустрічається. Якщо батьки не приділяють належної уваги і любові своїх дітям, то діти починають шукати її на стороні, але якщо вони і там її не знаходять, то в душах їх починає поселятися зло і вони можуть піти по хибному шляху. Вчені проаналізували долі багатьох злочинців і з’ясували, що у більшості з них дитинство було досить проблемним. Наприклад у маньяка А. Онопрієнка дуже рано померла мати, а батько та рідний брат віддали його в дитячий будинок для сиріт, що відклало дуже негативний відбиток на його психіку. Інтернат, на жаль не зміг замінити йому батьків, а тільки поглибив ненависть до всього світу. І коли А.Онопрієнко виріс, то почав мстити і убивати невинних людей. Звичайно його вчинки не можна виправдати, але якби рідні люди не віддали його в інтернат, чи якби можливо відповідні державні служби передали його в дитячий будинок сімейного типу, де б у нього з’явилися прийомні батьки, то злочинцем він більше всього б і не став, так як він не мав би ненависті в своїй душі. Будь-яка дитина хоче мати батьків і якщо їх немає, то це дуже страшна трагедія для неї. На жаль діти, які виховуються в інтернатах дуже часто мають нещасливу долю – близько 70 % їх стають злочинцями, наркоманами, алкоголіками, так як їм не вистачало в дитинстві самого головного – любові і уваги. Якщо рідні люди відмовляються від дитини, то суспільство і держава повинні взяти на себе цей обов’язок, але передавати їх потрібно не в інтернати, а в прийомні сім’ї, які справді зможуть замінити їм батьків.

Любов до ближнього це не тільки любов до  людей, а й до тварин і до рослин і до всього навколишнього світу, так як все це і є ближнім для кожної людини. Любов – це сприйняття абсолютної цінності коханого, щастя служіння йому, повній самовіддачі. Любити це насамперед безкорисливо віддавати себе комусь чи чомусь, як батьки віддають себе дітям, закохані – один одному, патріот віддає свої сили і енергію Батьківщині. І ця самовіддача перетворює людину, окрилює її душу, робить людину прекрасною. Потрібно любити  людину не за щось, а просто за її унікальність і неповторність з усіма її негативними і позитивними сторонами, так як батьки люблять дітей, просто тому що вони є. Так мати любить свого дорослого сина, навіть коли він оступився і став злочинцем і саме ця любов може перетворити самого останнього негідника, якщо він впустить її в своє серце, так як там де є любов немає зла, воно виникає за відсутності любові. Чи може закоханий вбити кохану людину, чи може батько вбити сина, чи навіть людина іншу людину, якщо в її душі є любов? Ніколи. Навпаки любов допомагає виходити із самих скрутних ситуацій, так як перемогти любов неможливо.  І вищим проявом любові є самопожертва –  коли той, хто любить йде на жертву заради коханої людини чи істинний патріот гине за свою Вітчизну чи глибоко віруюча людина помирає за свою віру. І така любов стає вищою за життя і смерть і саме такою любов’ю Христос переміг смерть.

Любов до людей витікає безпосередньо із любові до Бога, так якщо ви любите творця то ви не можете не любити його творіння: світ та людей. Деякі віруючі стверджують, що вони люблять Бога, але не можуть до кінця любити і пробачити деяких людей, а то й відкрито зневажають невіруючих людей чи людей іншої віри. Цю любов ми не можемо назвати істинною, так як в Біблії сказано, що якщо ви пробачили сто людей, а одного не можете пробачити, то це не є істинна любов до Бога. Потрібно любити навіть своїх ворогів, хоча це дуже важко зробити. Але якщо ми зрозуміємо і відчуємо всю глибину і велич страждань Ісуса Христа, який невинний пішов на тяжку кару, але навіть в ці страшні моменти свого життя зумів пробачити своїх ворогів: “Пробач отче провину їхню, бо не розуміють вони, що роблять”, то всі наші образи на своїх ворогів і наші суєтні турботи будуть здаватися жалюгідними, порівняно з його болями і стражданнями. Саме Син Божий і показав всю велич своєї безмежної любові  до Бога і людей, так як заради них він пожертвував своїм життям і пробачив всі їхні гріхи. Для нього любов до Бога і до людей була набагато ціннішою за його життя і  послідовники Христа в подальшому також йшли на смерть, але не зраджували своєї віри, своєї любові до Бога. Подумайте, їм говорили: “Відмовтеся від Христа і ми залишимо вам життя ”, але віруючі, з гордо піднятою головою, йшли на страшні муки і помирали, але залишалися відданими Христу. Тому сумніватися в заповідях християнства, які були здобуті і підтверджені такою дорогою ціною, просто немає сенсу.

Іноді деякі люди не розуміють як любити ближнього свого, в чому це повинно проявлятися? Любити ближнього – це насамперед небайдуже сприймати все, що відбувається навколо і по можливості допомагати тим, хто потребує вашої підтримки. Допомагати тим, чим ви можете – добрим словом, вчинком, іноді просто увагою, не ділячи людей на своїх чи чужих. Згадайте притчу про милосердного самарянина, коли єврею, який потрапив у біду, допоміг не одноплемінник чи єдиновірець, які пройшли мимо, а самарянин, який не був єдиної віри і одного племені із постраждалим, але проявив милосердя і допоміг. Так хто з них є ближнім? Тому істинно віруюча людина чи взагалі милосердна людина, це та, яка допомагає всім людям, незалежно від їхньої етнічної приналежності, їхньої віри чи інших відмінностей. І істинно віруючою є та людина, яка можливо і не вважає себе глибоко релігійною, але творить добро, і вона є набагато ближчою до Бога, ніж та, яка вважає себе віруючою, але не здійснює милосердя.

Любов це також уміння сприймати негативні вчинки іншого, перетворюючи їх в позитивні. Якщо ви справді людину любите, то ви можете пробачити їй її негативні прояви по відношенню до вас, і якщо вона вас справді кохає, то зрозуміє свою провину і попросить пробачення і це  тільки зблизить ваші стосунки. Але не потрібно дозволяти іншим паразитувати на ваших почуттях, коли ви все робите для коханої людини, а вона тільки  використовує вас і нічого вам не віддає. Прикладом істинної любові до ближнього є така притча. В будинок до мудреця заліз злодій і, зібравши чужі речі, вже збирався тікати. Але тут повертається мудрець і побачивши злодія, звертається до нього: “ Чому ти взяв  ці речі не спитавши мене, якщо вони тобі дуже потрібні, то попроси у мене”. Здивований злодій  запитав дозволу у мудреця і діставши його, пішов з цими речами. Невдовзі його затримала поліція і привела до мудреця. А мудрець сказав: ”Ця людина спитала у мене дозволу взяти речі і я їй дозволив, тому прошу відпустити її.” Поліція відпустила злодія і невдовзі він повернувся до мудреця і став його щирим послідовником. Таким чином добром відповівши на зло мудрець із злочинця зробив добропорядну людину.

       Проблема нашого суспільства і людської цивілізації, полягає в тому, що багато людей починають втрачати любов в своїх душах і це призводить до примноження гріхів. Особливо це яскраво проявляється в політичній сфері, де людина заради досягнення влади здатна піти на значні моральні порушення чи навіть злочини. Але влада надається політику Богом, щоб він робив цей світ кращим. Влада повинна використовувати силу і закон, щоб зупиняти злочинців і навести лад у державі. Істинна влада повинна служити Богу і закону і вести народ по шляху духовного розвитку, не примушуючи і насаджуючи християнські цінності, а показувати їх дотримання своїм прикладом. Якщо ж влада використовує всі методи, щоб навпаки підкорити народ і реалізувати тільки свої корисливі цілі, то така влада від диявола.

       Мудрий правитель повинен уміти використовувати і м’якість, і силу та твердість в управлінні. Коли хреститель Русі – великий Володимир став дуже поблажливим і на Русі почали гуляти розбійники, то до нього прийшли християнські священики і сказали, що Бог дав тобі владу і меча, щоб ти наводив порядок у державі, а не проявляв сумнівне милосердя.

       Здається дещо дивною постановка питання про співвідношення  любові  та політики Коли політик несе у своїй душі любов до Бога,  любов до ближнього, любов до тієї справи, якою  займається, то він ніколи не буде використовувати надану йому владу на шкоду іншим людям.  Висока внутрішня культура спонукає його до праці на благо Бога і свого народу.

       Із солідарністю тісно пов’язана така цінність як справедливість, рівність усіх перед Богом і законом. Кожна людина повинна мати рівні можливості для реалізації своїх задатків: навчатися, займатися тією чи іншою діяльністю, брати участь у громадському і політичному житті. Справедливість  загалом це насамперед розуміння людиною своєї відповідальності перед суспільством, перед іншими людьми. Кожна людина повинна знати свої права і обов’язки і поважати права інших людей. Але істинна абсолютна справедливість у людському суспільстві неможлива, вона може бути тільки у Бога. Тому головна відповідальність кожної людини, кожного політичного діяча – це насамперед відповідальність перед голосом своєї совісті, перед Богом.

       Реалізація усіх розглянутих цінностей можлива лише у громадянському демократичному суспільстві, яке базується на консервативних традиціях та християнських цінностях. Демократія це така форма організації суспільства, де кожній особі гарантовані громадянські та політичні свободи, а індивід сприймається як політична цінність, вища за державу та її інститути. Піднісши окрему особу до рангу найвищої політичної цінності, демократичний принцип базується на тому, що розвиток і розквіт суспільства залежить від рівня розвитку індивідуальності її громадян. Тому найважливішими ознаками демократії є свобода та політична рівність, які забезпечуються політичним плюралізмом; свободою вибору громадянами своїх представників до органів державної влади; свободою преси та інших ЗМІ; міцним правовим захистом громадян від свавілля державних органів влади, інших політичних структур і посадових осіб; реальним функціюванням принципу поділу властей.

       Таким чином саме загальнолюдські релігійно-духовні цінності лежать в основі існування як суспільства в цілому, так і окремої особистості. І саме від того, чи  керуватиметься дане суспільство чи конкретна людина такими цінностями як любов, добро, свобода, справедливість, солідарність, демократія, залежитиме як її особиста доля, так і майбутній добробут всього народу. Тому істинно багатим і процвітаючим суспільством може бути лише те, яке базується на загальнолюдських цінностях.

      Науковці стверджують, що для успішного функціонування суспільних інститутів країни рівень моральності  керівної еліти повинен бути значно вищим ніж у простого народу. У нас це на жаль не завжди так. Про яку культуру і духовність вже екс-можновладців ми  можемо говорити, коли навіть на світовому рівні Україна асоціювалася з такими іменами як Лазоренко, Лозинський, які, займаючи високі посади, здійснювали протиправну діяльність чи навіть тяжкі злочини  задля власного збагачення.

       Рівень  масової культури також дуже низький. Культ насилля і розпусти практично заполонив наші екрани, де мало не на кожному каналі ми можемо побачити аморальні чи агресивні сцени. Потім ми дивуємося, чому наша молодь така агресивна, задурманена алкоголем і наркотиками. Звичайно кожен має право дивитися те, що він забажає, але для молоді потрібно вводити певні обмеження, так як психіка у неї досить нестійка і не завжди проводить межу між уявою і реальністю. Вона починає агресивні сцени впроваджувати у життя, що ми спостерігаємо на прикладі американських підлітків, які розстрілюють своїх однокласників чи навіть близьких. В нашій країні ми не повинні цього допустити. Тому особливі вимоги постають перед навчальними закладами, які повинні здійснювати завдання виховання молоді на вищих зразках загальнолюдської моралі,  на основі національно-патріотичних та релігійних цінностей, створення у неї нового планетарного мислення. Саме така молодь і зможе побудувати високорозвинуте суспільство, яке б максимально орієнтувалося на розвиток особистості як такої, реалізацією нею всіх своїх потенцій і яка б в свою чергу докладала максимум зусиль для економічного і культурно-духовного розвитку рідної країни.

       Головна причина всіх цих та інших негативних явищ полягає в тому, що суспільна мораль ще не достатньо розвинута, так як базується на радянських тоталітарних цінностях, які вже відійшли у минуле. Тому саме в нинішніх умовах є дуже важливим  становлення нової системи морально-духовних цінностей, нового світогляду, який би базувався на глибоких культурно-духовних традиціях нашого народу. Духовні, моральні релігійні цінності – основа суспільства, його живе коріння. Якщо вони є, якщо вони наповнюють душі людей – ніякі кризи не страшні, люди можуть впевнено дивитися у майбутнє. Неможливо подолати соціально-економічну кризу доти, доки не знайдемо спасіння від спустошення в умовах і серцях. Економіка і політика вторинні відносно культури, духовності та моралі. Спочатку потрібно відродити і сформувати національну культуру, »дух народу», а потім уже на основі цього розвивати економіку. Згадаймо, наскільки швидко змогли розбудувати свою економіку Німеччина та Японія після поразки у другій світовій війні. Перед ними постало дуже важке завдання, а саме, як у понадтяжких економічних умовах не дати цинізму, бездуховності, розпачу заволодіти душами, пригнічених жорсткою поразкою, народів. І вони зуміли вийти із цієї кризи. Зокрема на батьківщині Гете і Канта на заміну нацистської ідеології ввели релігійне виховання. В статті  7 Головного Закону ФРГ від 23 травня 1949 року постулювали принцип:” Викладання релігії в державних школах, за виключенням неконфесійних, є обов’язковим. Навчання проводиться відповідно з принципами релігійних організацій”. Крім того у громадян Німеччини та Японії було дуже розвинуте почуття національної самосвідомості, повага до своєї культури, власних цінностей. Ці народи вірили у свої сили і їх керівна еліта тільки підтримувала це прагнення і направляло його у потрібне русло.

       На Україні викладання релігієзнавства  проводиться поки що тільки у вузах, а релігійно-етичних дисціплін у деяких школах, хоча бажано було б ввести ці предмети у всіх школах, звичайно враховуючи бажання дітей та згоду батьків.  Це мало б велике значення у плані морального виховання дітей.

       Цілком слушно відмічає український дослідник Г.Косуха, що «в основі духовно-національного відродження мають бути цінності, які зрозумілі і близькі кожній людині, незалежно від її політичних, релігійних та інших поглядів і переконань, становища в суспільстві»[6]. Саме такими можуть і повинні стати загальнолюдські цінності, вироблені протягом всієї історії світової цивілізації і, які, зокрема, були освячені християнською релігією. Відкриття українському народу такого роду цінностей і становить головні завдання сучасної культури, сенс того, що можна було б назвати новою духовністю, більш універсальною, ніж всі попередні її форми. Не слід применшувати цього надзвичайно складного і важкого завдання.

       Важливою складовою цього процесу є відродження національного духу, національної самосвідомості, основою якої є національна ідея, яка і повинна піднести рівень гідності українців і сприяти формуванню у них усвідомлення значимості і цінності нашої держави як невід`ємної складової європейської та світової цивілізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

---