Олесь Вахній
Однією з причин занепаду Сов’єтського Союзу, була невідповідність декларованих гасел дійсності. Комуністична партія перетворилась на дві чітко розмежовані частини. Компартійна, комсомольська та господарська номенклатури, директорат й генералітет, коштом заляканого народу побудували відмежований і відчужений від загалу світ “комуністичного достатку”. Виключно її забаганкам слугувала система лікарень, санаторіїв, та розподільників. Прагнення утримати владу й унеможливити прояви непідконтрольності, провокувало до найрізноманітніших злочинів, нещирості, впертої упередженості, й майже зоологічної ненависті до кожного, хто наважувався засудити, а тим паче практично заперечити тогочасну тріумфальну ходу свавілля.
Факт проголошення Україною незалежності жодним чином не змінив силоміць нав’язаного стану речей. Скориставшись звичною корупційною методою в справі доступу до державних та компартійних коштів, частина функціонерів окупаційної адміністрації монополізували цілі галузі економіки й проголосили себе “економічною елітою країни”. Решта — посівши крісла депутатів всіх рівнів та челядників Кабінету Міністрів, Апарату Президента й територіальних адміністрацій, створили їм формально узаконене прикриття. Спілкування з цим людом має притаманну варварським спільнотам специфіку. Мудрість давніх філософів, схильність до аналізу і роздумів (ці чесноти є зброєю інтелектуалів), принциповість (себто дотримання певних правил гри, наприклад законів) викликає в нього огиду й глузування.
Як і в часи відвертої окупації, критерієм підбору кадрів на держслужбу є рівень лояльності режимові, але жодним чином не наявність таланту, фахових знань й усвідомлення потреби служити ближнім. Прагнення утримати владу, штовхає адептів нинішнього режиму на цинічні злочини. Приниження людської гідності, ігнорування здорового глузду, сатанізація патріотичних середовищ й свавільне ставлення до громадянина перетворились в норму.
Головними проблемами незгідних з системою були і залишаються роз’єднаність, брак координації й байдуже споглядання на репресії приналежних до інших, “не наших” середовищ.
Починаючи з осені 2006-го й впродовж 2007-го й 2008-го років, карально-репресивний апарат (МВС та СБУ) створили цілі підрозділи для боротьби з молодечими субкультурами, приналежних до яких оголосили “расистами-скінхедами”. Силовики не обтяжували себе роздумами причини засилля в Україні нелегальної міграції. Справжня діяльність вимагає копітку працю й дотримання вимог Конституції та чинного КПК. Набагато легше репресувати осіб які не криючись, відверто декларують власні погляди і переконання. Якщо не зраджує мені пам’ять, навесні 2007-го року, тогочасний очільник МВС Василь Цушко (етнічний молдаван, член СПУ й колишній голова нікчемного колгоспу) дав вказівку підлеглим скласти список “найактивніших скінхедів”. Кількома місяцями пізніше, ініціативу викоханого на терпкому вині й мамализі попередника, підтримав його однопартієць і наступник Юрій Луценко. Останній не соромився давати вказівки щодо переслідувань й ув’язнень причетних до спротиву антинародній системі. Про методи формування цього списку я неодноразово писав в газеті “Персонал-Плюс” в часі праці на посаді кореспондента. Учасників патріотичних мітингів фотографували, знімали на відео, а після закінчення заходу безпідставно затримували “для з’ясування особи”. Причиною долучення до згаданого списку були й газетні публікації, виступи на телебаченні, та інші форми протидії режимові. При кількох міських й обласних управліннях МВС були сформовані цілі підрозділи “з протидії расизму й екстремізму”. Аналогічні структури постали й в СБУ за часів Валентина Наливайченка.
Силовиків ніколи не цікавили причини які штовхали молодь до протидії руйнуючій національні традиції системі. Автору цих рядків неодноразово доводилось подавати скарги на ім’я президента й кількох міністрів внутрішніх справ на дії працівників МВС й СБУ. Несанкціоновані обшуки, підкидання зброї або набоїв, адміністративні арешти за надуманими обвинуваченнями, замовні публікації й показ упереджено знятих телепередач перетворились на звичну буденність. На жаль, апаратники патріотичних партій та організацій (“академічні націоналісти”) проблему свавільного переслідування просто не помічали. Факт перебування в кріслі президента Віктора Ющенка (який на словах симпатизував, а в дійсності віртуозно дискредитував національну ідею), змушувало заплющувати очі на злочини.
Зміна очільника держави розширила коло осіб й середовищ відносно яких силовики вдаються до методів психологічного терору. Нещодавно, активісти ВО “Свобода” поширили повідомлення про порушення кримінальних справ супроти найактивніших діячів молодечого підрозділу. Співчуваю побратими, але де ж ви були раніше? Чому мовчали на факти свавілля стосовно інших?
Здавалося б, роки, подані мною скарги й газетні публікації, зміна очільників в державі, повинні були змусити силовиків забути про згаданий вище список “найактивніших скінхедів”. Як засвідчила практика, він виявився лише формою імітації діяльності й методом морального тиску. Проте реальність виявилась зовсім іншою.
В листопаді 2012-го року, невідомі спалили в Києві ресторан власником якого був етнічний турок. Про ту подію не писали хіба-що вузькофахові спеціалізовані видання. Мені не відомо чию хвору голову з-поміж церберів системи осяйнула думка про можливу причетність до підпалу осіб внесених до списку за наказом Цушка й Луценка. Неспроможність розкрити злочин стала причиною чергової імітації “боротьби з расизмом”. Осіб, які кілька років тому не соромились брати активну участь в громадських заходах, почали “викликати на співбесіду”. Статус “запрошених” (а нерідко й силоміць затриманих) визначено формулюванням “свідок”. Майже всіх тероризують вимогою пригадати місцезнаходження в день підпалу. Слідчих жодним чином не цікавить більш ніж піврічна давнина події й вимоги КПК не обтяжуватись підозрюваному або свідку доказом власної невинності.
14-го травня 2013-го року, моєму захиснику зателефонував слідчий Управління МВС в м.Києві Жарких Олександр Вікторович (№ телефону 067-505-40-08) й повідомив, що хтось, десь й колись, повідомив комусь про мою причетність до підпалу. З цієї причини, я зобов’язаний з’явитись до нього (слідчого) з паспортом наступного дня.
Мені відомо, що працівники МВС та СБУ вже довгий час здійснюють за мною нагляд, перешкоджають моїй громадській діяльності й збирають інформацію про моє приватне життя. Мене неодноразово брехливо звинувачували в діях які я ніколи не чинив, порушували відносно мене кримінальні справи й арештовували. Двічі суд не знаходив жодних доказів у висунутих мені обвинуваченнях, звільняв мене з-під варти, а справи закривались з формулюванням “за відсутністю в діях складу злочину”. Проте вибачень, а тим паче передбаченої законом компенсації за моральний і матеріальний збиток працівники МВС виплатити не поспішали. Прикро, але людину в Україні продовжують трактувати “електоратом”, “знаряддям створення матеріальних вартостей” й нічого не вартим гвинтиком системи.
Користуючись нагодою, доношу до відома слідчого, що телефонний дзвінок моєму захиснику не є формою виклику. Станом справ на час написання цієї статті, я виконую сільськогосподарські роботи, й висаджую городину. З цієї причини, обтяжуватись позачерговими відвідинами Києва з перспективою бути підданим огидній процедурі допиту, а можливо й арешту — не почуваюсь зобов’язаним. Принагідно повідомляю, що до підпалу ресторану не мав і не маю жодного відношення. Дії які завдають збитків українцям, а тим паче стають причиною смерті, трактую невиправданим, і навіть шкідливим радикалізмом. В данім випадку доречною була б атака на власника ресторану, а не на заклад відпочинку й харчування.
Ці думки готовий повторити й в часі допиту, якщо слідчому Жарких таки дійсно захочеться зіпсувати мені настрій своїми ідіотськими запитаннями.
Внесений з причини активної громадської діяльності до “списку скінхедів” —
Олесь Вахній
