Богдан Соколовський
Сумна, майже 3-х річна, історія військового протистояння в Криму і на Донбасі, особливо напружена ситуація в Авдіївці в останні дні, супроводжуються враженнями про не такий рівень оборони від РФ, односторонньою дискусією АТО чи війна, невиправданою «делікатністю» країн Заходу та міжнародних організацій тощо. Все це спонукає до думки, що основною причиною тотального побоювання РФ є, мабуть, її ядерний потенціал. Бо й справді, ще ніхто не пояснив, як адекватно відповісти ядерній Росії з боку окупованої неядерної України чи занадто розважливого Заходу – в разі застосування російською стороною ядерної зброї.
Іншими словами: основним «каменем спотикання» є російська ядерна зброя. Вона визначає страх перед Росією і України, і всього світу.
Вже тривалий час Крим окупований, а ситуація на Донбасі не має адекватного визначення, збройне протистояння по суті практично не міняється – то стихає, то загострюється. Подальше збереження такого становища насправді невигідне Україні, певною мірою задовольняє Росію і поглиблює втому від нас на заході. Здається, що така криза застигла і не припинятиметься роками.
Напрошується думка про те, що для припинення згаданої кризи в Україні треба адекватно відповісти на російське «ядерне запитання».
У зв’язку з цим, останнім часом активно аналізується тема «відновлення» нашою державою ядерного статусу. Так ставлять питання багато політиків, в тому числі – й окремі народні депутати України.
У цьому контексті напрошується така відповідь:
По-перше, може бути мова лише про набуття Україною ядерного статусу, а не про його відновлення. Адже Україна ніколи, включаючи період від відновлення незалежності у 1991-му році і дотепер, не мала ядерного статусу. На нашій території певний час лише знаходилася ядерна зброя іншої держави СРСР. Є така думка, що українська нація, у порівнянні з іншими, зробила чи не найбільший інтелектуальний внесок у створення радянської ядерної зброї. Однак, після розпаду імперії, ми самі вирішили здихатися зі своєї території всієї ядерної зброї. Зокрема, «розтрубіли» всьому світу, що нею не могли керували, оскільки засоби управління не знаходилися у нас, а своїх фахівців не почули і навіть проігнорували. Тобто, – намагалися показати всьому світу, що у нас нема людей, які здатні розібратися в ядерній зброї. І світ адекватно прореагував на нас. В кінці-кінців, всі ядерні боєголовки, включаючи тактичні, з України були забрані.
По-друге, нема жодного сумніву в тому, що РФ суттєво додатково задумалася б перш, ніж нападати на Україну, якби ми мали ядерну зброю. Однак, нема ніякої гарантії в тому, що ядерна РФ в кінці кінців не здійснила б збройної агресії на Україну з ядерною зброєю. В результаті світ міг би бути свідком збройного протистояння із можливістю застосування ядерних засобів з обох боків. Хоча, ніхто не може гарантувати того, що в односторонньому порядку так ще не вчинить РФ проти нас. Адже сподіватися або намагатися зрозуміти логіку дій Росії – щонайменше справа безперспективна і не вдячна.
Отже, наявність в України ядерної зброї ще не є гарантією того, що наша держава не зазнає російської агресії із застосуванням ядерної зброї.
По-третє, безумовно Україна здатна виробляти і мати ядерну зброю. Але не варто забувати того, що ми, створюючи свою ядерну бомбу, будемо порушувати всі наші зобов’язання перед всім світом щодо невиготовлення і нерозповсюдження ядерної зброї та її компонентів. І байдуже чи підписанти від нашої держави брали на себе такі зобов’язання добровільно, чи їх хтось змушував – нинішню проблему таким з’ясуванням не вирішити. Це, безумовно, треба знати – принаймні, аби не допускати подібних помилок у майбутньому. І тут варто наголосити, що це виключно українська справа! Ніхто за кордоном у цьому не зацікавлений і нічого не робитиме.
Також варто підкреслити, що з моменту прийняття рішення про створення своєї ядерної зброї, з нами не працювала б жодна цивілізована країна, усі міжнародні фінансові інституції відмовилися б від фінансової співпраці, в т.ч. – від кредитування. Тобто, в разі створення української ядерної зброї, оплатити такий проект мала б самостійно Україна. А це може бути від кількох мільярдів до кількох десятків мільярдів доларів США.
Крім цього, створення ядерної зброї пов’язане із впровадженням технологій 40-х – 50-х років минулого століття. Тобто, де-факто мова йде про повернення нашої держави до минулого технологічного рівня за великі гроші.
Чи є у нас гроші на таке ядерне озброєння? Чи підтримав би народ України такий проект?
І дуже серйозним, у цьому плані, є питання, якого всі прихильники ядерних бомб уникають: а що робити в «сірий період», тобто – в період від прийняття рішення про створення ядерної зброї до її реального створення, тобто тоді, коли ми можемо бути практично відкриті – не захищені ні від авіа-, ані від ракетних ядерних уражень у той час, коли свого ядерного озброєння ще нема? А це довгий час – роки. І ще й не треба забувати, що, в такому випадку, від нас відреклися б практично всі зарубіжні партнери, не було б ні фінансового, ні військового і т.д. співробітництва. Тобто, – повна міжнародна ізоляція, ніхто навіть теоретично не допоміг би нам захищатися. Адже ніхто не сумнівається у тому, що всі зацікавлені, в т.ч. агресор, невідкладно знатимуть про таке рішення.
Словом, виходить, що тепер створення української ядерної зброї зупинило б розвиток України, навіть відкинуло б назад, тобто – вигідне насамперед РФ.
По-четверте, було б цікаво ініціювати та розробити технологію 21-го століття – з нейтралізації ядерної зброї. І впровадити її, тобто освоїти виробництво і поставити в ЗСУ відповідні засоби з нейтралізації ядерної зброї. Особливо привабливим був би такий проект в рамках Балто-Чорноморської дуги. Ефективність засобів з нейтралізації ядерної зброї лише 15–20% посіяли б паніку в агресора. А в разі вищої ефективності – і поготів. Важливо, що в такому випадку не припинялося б міжнародне співробітництво за участю України під час так званого «сірого періоду», тобто в період з часу прийняття рішення до створення згаданих засобів з нейтралізації. Іншими словами: ніколи не було б реальних перешкод Україні щодо співпраці з партнерами, в т.ч. – щодо військового співробітництва по практичному захисту нашої території. Наприклад, ніщо не заважає рішення і роботи по створенню нейтралізаційних засобів поставити в залежність від готовності реально захистити українську територію від потенційного російського ядерного удару.
Очевидно, що така ініціатива України серйозно підняла би міжнародний авторитет нашої держави у світі, що особливо важливо тепер, коли багато говориться про те, чи Україна є суб’єктом чи об’єктом міжнародної політики. Це позитивно вплинуло б на утвердження авторитету української науково-технічної школи, адже йдеться насамперед про сучасні найновіші науково-технологічні досягнення. Очевидно, що таку ініціативу України підтримали б цивілізовані, демократичні держави, які мабуть захотіли би бути співвласником такої розробки і могли би бути співфінансистами проекту. Варто також зауважити, що згадані засоби нейтралізації ядерної зброї, в разі їх створення, були би високоліквідними на світових ринках озброєнь і таким чином витрати на їх створення могли би бути повністю або частково покритими.
Отже, є кілька варіантів адекватної відповіді на російську ядерну загрозу. Очевидно, що зараз ніхто не здатен об’єктивно прорахувати який з варіантів є найгірший, а який найкращий.
Можна, звичайно, нічого не робити, далі боятися російської ядерної зброї, втрачати авторитет, бути готовим до участі в багаторічній війні з РФ на українській території з усіма наслідками для нас тощо. А можна вчиняти практичні дії. Зокрема – шукати відповідей на ядерну загрозу Росії. Їх може бути багато: від елементарного ядерного озброєння до нейтралізації ядерної зброї окупанта. Найбільш об’єктивно з цього приводу може визначитися спеціальна комісія за участю реальної науково-технічної еліти України. Для цього такою комісією мають бути зроблені оцінки наших можливостей і наслідків. Очолювати такий орган має людина, словам якого мають повністю вірити і в Україні, і за кордоном. При організації такого проекту міг би знадобитися досвід по організації Манхетинського та ядерного проектів. Більше того, залучення справжніх українських науковців і техніків до вирішення такої особливо важливої для нашої держави проблеми сприяло би відновленню значимості української науки, техніки і науковців, що само собою є важливим аспектом майбутнього української державності.
