Вахній Олесь
Наразі, вже ні в кого не викликає навіть сумніву той факт, що трійця так званих очільників “опозиції” в дійсності не спроможні цілковито контролювати учасників нинішніх протестних акцій. Варто пригадати, що від самих початків, ініціатива постання насправді тоді ще нечисельного “Євромайдану”, належала ситуативно посталому, слабозорганізованому й неналежно навіть координованому між собою гурту осіб. Останні, амбіційно поспішили наректи себе “народними лідерами”. Заборона ініціаторів “Євромайдану” використовувати в часі заходів будь-яку партійну символіку, спричинила передбачений конфлікт між ними й так званою “парламентською опозицією”, який подекуди мало не переростав у бійки.
Силовий розгін з Майдану Незалежності кількох сотень маніфестантів працівниками МВС в ніч з 29-го на 30-те листопада, сколихнув всю країну. Жорстоке й нічим не виправдане побиття громадян й свавілля силовиків в часі так званої “зачистки”, зіграли проти влади. Кількість активно декларуючих невдоволення суттєво збільшилась. Цього разу, “опозиції” вдалось перехопити ініціативу в свої руки. Краще (аніж в «народних лідерів) матеріальне забезпечення, впевненність в підтримці з боку зовнішніх потуг, залучення партійного членства з регіонів й захоплення кількох будівель, нарешті дало їм можливість виголошувати монологи перед телекамерами від імені народу.
Нинішні події, котрі попри багаточисельність прибулих і задіяних, вже починають йти на спад. Нічого спільного з революцією (тим паче національною) вони не мали від самих початків. Показово, що відбувається сувора фільтрація осіб котрі прагнуть виступити зі сцени з промовою. Тут радо надають слово ображеним режимом (нерідко навіть його вчорашнім функціонерам і посадовцям), москвинським і москвомовним горлопанам яких помилково нарекли співаками, а також брутальним й аморальним, проте вкрай самозакоханим себелюбцям. Будь-який натаяк на необхідність побудови держави на природніх національних засадах, стає причиною цькування, остракізму й звинувачення в скоєнні провокативних дій.
Безпосереднє спілкуваня з учасниками протестних акцій дарувало чимало підстав для радощів. Як виявилось, зміст виступів зі встановленої на Майдані Незалежності сцени, цікавлять геть не значний відсоток. Про ідею запопадливого і сліпого виконання вимог бюрократів і масонів Євросоюзу нині згадують хіба-що оплачувані зовнішніми чинниками, особи не високого інтелекту та бездумно упереджені. Головними вимогами учасників нинішніх протестів є не вступ до Європейського Союзу, а цілковита зміна практикованої постколоніальною, постокупаційною, посткомуністичною адміністрацією системи стосунків з народом. Ну що ж. Нехай для початку і так. Загал починає розуміти, що бездумний гін за вступ до одного з союзів (байдуже якого, Митного чи Європейського) жодним чином не вирішить посталих перед українським народом проблем та викликів. Насправді, ініціатори постання наднаціональних і наддержавних структур не зацікавленні в існуванні реально незалежних держав. Їх цікавлять покірні васали. Незаздрісний приклад окацапленої Білорусі застерігає українців від слухняного виконання вказівок Кремля. Проте не кращими в своїй суті є й ультимативні вказівки євробюрократів. Країни котрі є членами Євросоюзу змушені йти бездуховним і згубним шляхом відмови від свого національного коріння й християнських вартостей, котрі становлять основу західної цивілізації. Європейців змушують забути про притаманну їм традиційну ідентичність, складовими якої є національність, культура і віра в Господа. Практикована нині Заходом ліберальна політика формально зрівнює багатодітну родину й нотаріально завірену одностатеву «угоду» збоченців, щиру віру в жертву Христа й показове поклоніння лукавому. Історія дарувала чимало трагічних в кінцевому результаті прикладів спроб побудови держав на неприродніх, себто нівелюючих національну ідентичність засадах.
Факт присутності на Майдані Незалежності клиру Української Греко-Католицької, Римо-Католицької, православної й деяких протестантських церков, дарує чимало підстав для оптимізму. В своїх заявах, попри свою принципову аполітичність, ієрархи вже дали тверезу оцінку процесам котрі відбуваються в світі вцілому, й в Старому Світі та на пострадянському просторі зокрема. Українці расово, етнічно, ментально, культурно й психологічно належать до європейської раси. Для підкреслення приналежності до Європи, не обов`язково рватись до однополярного Євросоюзу. Достатньо лише очиститись від нав`язаної в період окупації азіятчини, й запровадити притаманні європейцям правила взаємостосунків між українцями зокрема, й з рештою світу вцілому. Стверджую, що ці настрої й переконання сповідують якщо не більшість, то таки значний відсоток присутніх на київському Майдані Незалежності. Дай Боже, аби самозакохані себелюбці з «опозиції» й нинішні привладні політикани нарешті почули голос і думки народу.
Україна для українців, а не для зденаціоналізованого, морально розкладеного й духовно здеградованого наброду.
В Україні по-українському, а не так, як безальтернативно вимагають зовнішні чинники.
Слава Україні!
