«Як тільки ці лідери цієї опозиції приліпилися до народних протестів й прудко оголосили їх під своїм керівництвом – стало цілком зрозумілим, що Януковичу, його оточенню та їхній владі нічого не загрожує.
Ті лідери тієї опозиції закликали людей не розходитися принаймні до 28 листопада. Тобто до зборів у Вільнюсі. Ну, приміром, Янукович підпише там асоціацію, по пріколу, для показухи чи просто так. Яка різниця. Ця опозиція почне танці й самовихваляння, мовляв вони його примусили. Тож і закличуть людей розходитися. Проте є певні нюанси. А Верховна Зрада ратифікує угоду? Асоціація, ще не ЄС, якщо хтось забув. Але для бізнесюків з ОО вона дасть нові бариші. А от чи зміниться режим в Україні? Ні! Чи настане покращення? Ні! Чи зникне Янукович і компашка? Ні! Хтять відставки Азірова. Ну відставиться він. А він щось у цій країні, у цій владі вирішує? З його відставкою відставиться Янукович? Ні! Ці ритуальні танці й заїзджені промови цих лідерів цієї опозиції вже остогидли. Ці лідери цієї опозиції – політичні імітатори, які не варті нашої уваги, а тим паче жертв. 100 тисяч протесної сили в Києві 25 листопада – їм навіть цього недостатньо, аби поставити руба (ультимативно) питання відставки Януковича та відходу у небуття Партії Регіонів! Влада злякалася народу, але, схоже, лідери тієї опозиції боягузи від природи. І дійсно, чи готові вони ризикнути своїми статками, своїм становищем недоторканним й, врешті, собою заради народу й державності в умовах, коли успіх боротьби не гарантовано, а сама боротьба може бути тривалою і до того ж не факт, що без втрат як людських, так і майнових. Української державності вже не існує, вона зафіксована лише номінально! Яке завдання має бути пріоритетним: асоціація з Президентом Януковичем та ригівською владою над закріпаченим народом чи національно-визвольна боротьба за наші права і вольності й за відновлення Української Держави?! Гадаєте, що відповідь очевидна? Не для всіх!»
